Яка прекрасна далечінь морська
Виблискує і мерехтить на брижах
В промінні сонця! Голуба вода,
Як любі очі, за собою кличе…

Ти чуєш мелодійну пісню хвиль:
Шикуються у стретну фугу
І обіймають почуттям п’янким, –
Беруть у свій полон і серце, й душу.

Вся в кольорах, приваблює вода
І поліфонією, й ароматом,
І обіймає бриз легкий; шкода,
Тебе не може все оце тримати.

Дивись, як ніжно тулиться до ніг,
Неначе просить залишитись, хвиля.
Не залишай принаді цій морській
Мене. Вернись, побудь зі мною, милий.

Але ти їдеш, інша даль зове…
Здається, що тебе назавше втрачу…
Дивись, сумує море, як живе…
«Не залишай мене», – благає й плаче…

10.12.2012

Проснувся ранок, і блакиттю небо сяє –
Прозора, чиста, недосяжна далечінь.
Принишк десь вітер, чи в чужім саду гуляє,
А, може, полетів в небесну височінь.

Хмаринка жодна сонцю встати не завадить,
Повітря свіже, і світанок аж дзвенить,
Завмерли сад і ліс, і ниви, і левади,
В очікуванні дня притихли і лани.

Прокинувся світанок, холод пробирає,
Прощальні вже співають пташечки пісні,
І на нараду сім’ї ластівки збирають,
Щоб вирушити в путь і не застав щоб сніг.

Сидять усі на дроті щільно, як намисто,
Готуються в далеку путь, в південний край,
Щебечуть весело і гучно, й урочисто,
Для них співають води й зеленіє гай.

Попереду їх ждуть сліпучі краєвиди:
Моря, ліси, поля і ріки, й болота…
І я у мріях теж лечу із ними в вирій, –
В своє дитинство, бо мені найкраще там.

27.08.2010 р.

Про жасмин є легенда красива.
Згідно з нею всі квіти колись
Були білі в садах і на нивах,
Аж незнаний художник з’явивсь.

Мав з собою він фарби яскраві
Й запросив, щоб забарвити всіх
Синім кольором, чи золотавим,
Чи червоним , – для їхніх утіх.

Кущ жасмину знаходився поряд,
Взяти колір хотів золотий
Сонця любого, й сяяти в морі
Неповторної зелені ним.

Невдоволений був живописець,
Що жасмин попереду троянд, –
За красою троянди найвище,
І немов королеви стоять.

В покарання жасмин мав чекати
До кінця, та характер зберіг.
А художник узявсь фарбувати
Квіти барвами всіх кольорів.

В результаті вподобана фарба,
Що жасмин взять для себе хотів,
Майже вся-вся дісталась кульбабам,
Та й просить більш жасмин не волів.

На вимогу щоби поклонився,
Він художнику так відповів:
«Я вважаю, що краще б зломився,
А згинатись не буду повік».

Залишився жасмин і понині
Нескоримим, тендітним, крихким,
З білим цвітом на гордій билині,
І ми любим його ось таким!

09.06.2011 року

На заході ясніє загравою небо,
Вечірні сутінки неквапно погасають,
Темніє небосхил. У вишині далеко
Уже маленькі зірочки сріблясто сяють.

Ніч огортає землю, барви потемніли,
На небі срібний місяць та зірки палають,
І зверху ллється прохолодне дивне світло, –
Дзеркальні води річки небо відбивають.

Люблю я більше літні прохолодні ночі,
Коли згори така приємна свіжість лине,
А від землі розпеченої денним сонцем
Тепло вологе піднімається незримо.

Яскраве денне сонце вже до сліз не сліпить.
Притлумлена небесним загадковим світлом
Шовкова темрява, і місяць очі тішить.
Безлюддя…тишина…спочин від шуму міста.

При сяйві місячнім так любо погуляти,
Повітрям свіжим насолоджуючись вволю,
У літню ніч… час таємниць і чар Гекати –
Володарки над долями землі і моря.

30.05.2011 р.