Тетяна Сливко (1958)
|
Я жінка.І цим все сказано:))
|
Живу і працюю в м. Житомирі. Пишу давно. Друкувала в пресі окремі віршики. Збірок не маю.Пишу українською і російською мовами.
А букви не в слові,як птиці в неволі-
їх манить у небо теплінь голуба.
Поете, не бійся, народиться пісня,
що крила розправить - погасне журба.
Ще серце прекрасне і розум не гасне.
Полине ще думка, повір, не одна
чи то про кохання - про перше й останнє,
то надто весела, то надто сумна))
Тополя і вітер
Ой, там за селом , край поля тай росла струнка тополя.
Гіллям вітер зупиняла і сестричок затуляла.
Якось вітер зупинився й на тополю задивився.
- Ти, тополе, горда, мила, в чім, красуне, твоя сила?
Я гуляю по всім світу- зиму,весну,осінь ,літо.
Всіх красунь зачарував, звабив їх і приласкав.
Ти лиш цього уникаєш, в поле гнівно проганяєш.
Озовись:"Лишись зі мною".- Назову тебе жоною.
- Вітре, буйний , вітре сильний, в тебе дух і подих вільний,
Під твоїм крилом степи, море, гори і ліси.
Ти ж бо, вітре,прагнеш волі, то ж іди гуляй у полі.
Я , кохаю сонця промінь, серце мліє, наче пломінь.
Вперше вітер чув відмову ,зашумів сердито знову..
Розгнівився на тополю, руки їй скрутив до болю.
Коси рвав в густій імлі, прагнув вирвати з землі.
Але швидко притомився та й у поле відкотився.
А тополя розігнулась, сонцю милому всміхнулась.