(згідно теорії відносності неейнштейна)

чи ти бачиш різницю між те щось і те щось… ні… а як по телевізору сказали що те щось капуста а те щось коза… то так... і якщо питання не в тому як козу загнати в капусту то… коза в капусті… а якщо питання в тому чи козі віддати капусту чи капусті козу… то коза в капусті… але що краще щоб капуста була кози чи… щоб коза була капусти… не знаєш…
тож зрештою яка різниця між козою в капусті і козою в капусті -
а як по телевізору показали козу котра в капусті пасеться і козу котра в капусті смажиться...
15.03.2016

(шматок неримованого-неправленого тексту)

майклУсю ти якось на громадському сказов жи то не наші єноти жи то путін нам їх наслов до хати – то не так – то не єноти… ну може ті перші де янукович з компанійов то на єнотів було схоже – такі собі милі пухнасті створіннє… в вочі нам сі миленько дивили і брехали жи вони за європейські цінности в таможенном союзє… але ті жи в крим донецьк та луганьськ налізли – то не єноти… то вже скунси - тобто по нашому тхори… що нє що нє – ти послухай як вони по великорОсійськи смердєт… ну точно ніби сам господін путін особисто напшотів… але мені сі здає жи не тілько тхори… але вже й бегемоти в наші хаті є… що нє що нє - а шо то таке по луганську на гусеницях перло люфу в перед…

треба хлопці щось з тим робити… ще бракує би нам в хаті путінові воші та блощиці сі завели…
а-а-а! я нарешті допетров - то така хитра укрАїнська політика є – як приїде до нас пані меркель а ті рОсійські блощиці її покусают… та вона путіна на клапті пірве… ла-ла ла-ла ла…ло

Хлопці! тре щось з тим робити

Текст під зображенням.

Ітимеш владно до мети,
аж поки не упрешся головою в запитання.
Уперто відповідь шукатимеш і відповідь найдеш,
та сотня нових запитань заступить шлях,
і сотня сотень відповідей-запитань...
Тобі ж не терпиться,
хочеш іти і бачити, і розуміть...
Ось ти візьмеш сокиру
і з легким серцем порубаєш вузол той,
та не побачиш анічого,
окрім порубаних кінців, що кровоточать.
І пропаде бажання йти,
і запитаєш знов, і відповідь даси,
і сотня нових запитань заступить,
і сотня сотень відповідей-запитань...
Сокиру знов візьмеш, щоб порубати...
Але!..
Попробуєш відтяти голову собі,
щоб вже без тіла...
Коли ж тобі це вдасться,
то сокиру зможеш брати лиш зубами...
І , зрештою,
як розрубаєш голову свою навпіл
і вже не матимеш сокиру чим узяти, –
тобі відкриється той загадковий світ,
який катастрофічно множить запитання,
якщо знаходиш відповідь
бодай хоч на одне із них.

Це...
Луг квітучий,
де кожна квіточка, лише торкнись,
тієї ж миті розпукне сотнею квіток -
таких чарівно-загадкових...
і в мить одну потонеш в морі
запашних квіток, і раптом усвідомиш:
ти є маленький та щасливий джмелик!
До 2000

Ловив руками вітер,
Торкав росу губами,
Лежав на жовтім листі,
Один, в осіннім лісі…

А сонце поміж віти,
А вітер, мов без тями…
Дзвенять джерела чисті,
Кришталі…

Але! Довкола вісі,
Тонкої павутинки,
З нанизаними краплями роси
Невпинно обертає
Вагомий постулат:

Всі тіні та відтінки
Хранителька краси
Ховає і являє,
І множить во стократ…

І той толочить у болото діамант,
Хто думає, що він його в руках тримає.
2000

І помер чоловік бідний. Перед небесних суддів стоїть. А один суддя Добрий, а другий Чесний, а між них суддя Справедливий.
– Той чоловік, справді бідний чоловік! – каже Добрий.
А Чесний запитує:
– Чоловіче бідний! Ти багато років прожив. А як? Зими такі холодні, а ти такий бідний був?
– Та мене один богатий сусід до стайні зимувати пускав ,– відповідає той.
– А до хати не пускав? – допитується Чесний.
– Пускав, але казав мені тіло обмити , щоб не смерділо, але я чоловік бідний, – мені з худобою ліпше було.
– Але ж ти не голий був , коли помер? – Той одяг, що на мені , – то богатий дав.
– А іншого одягу не давав?
– Та давав інший, кращий одяг, але я його продав і купив собі добре випити і з’їсти, бо я бідний чоловік.
– А як же тобі той багатий чоловік знову захотів одяг дати? – не перестає допитуватись Чесний.
– Та як-як? А попробував був би не дати! Я йому казав, що нагий ходити буду перед його дітей, хай дивляться на той мій сором.
– Бачите, той чоловік справді бідний, – каже Добрий.
– А чи не хочеш, бідний чоловіче, на чудо подивитись, що ти його на землі сотворив? – запитує Справедливий. – Глянь, он верблюд двогорбий крізь вушко голки пролазить, бачиш?
– Бачу, бачу! Так то ж мій сусід богатий. То він!
І замовкли судді на хвилю.
– А де би ти хотів зараз бути, між ким? – запитує Справедливий суддя.
– Де-небудь, лиш би не там, де той богатий, – каже бідний.
Знову замовкли судді.
– Не бійся, бідний чоловіче, – каже Справедливий, – тобі добре буде між старих знайомих твоїх. Он там!
– А хто там? – допитується бідний.
– Там?! – здивувався суддя, – душі тої худоби, що ти з нею зимував. Іди!
2009

Ішов собі стежкою між зелених трав
чоловік із собакою. Вона хвостом крутить,
лащиться – гладить її чоловік. Бачить, а
назустріч хтось іде. Підбігає собака до
подорожнього, та й лягла до ніг, покірна.
Пестить він її ніжно. А то Ісус. Поклонився
Йому чоловік – стали вони говорити. І чо -
ловік каже:
– А правда, Ісусе, я твою заповідь –
любити – виконую?
Помовчав Ісус якусь мить і відповідає:
– То правда, ти добра людина…і любиш
щиро…
Замовк Ісус – пестить ніжно собаку. А
потім каже з гіркотою в голосі:
– Та хіба ж собак…?
– Собак! Собак! відлунило в просторі…