Ми не маємо права на життя
Земля втомилася від існування
Один одного вбиваємо в сміття
За кордони ,за свої бажання

Люди, схаменіться , бо одного
Нам дано прожити віку
Хочете померти за пусте,
За цього розумового каліку?

Ми могли б не гаяти свій час
Ми могли б дістати насолоду
Від моментів, коли кожен з нас
Віднайде гармонії природу.

Що ж ми робимо , натомість,
ми спимо - розум спить,
а ми бажаємо лиш крові
та з піною із рота кричимо,
ділимо куски землі святої.

Це не наша і не ваша власність
Ми тут гості , ми прийшли й підемо
Все що принесли - це свої кості ,
їх і тільки їх ми заберемо.

Скільки ваші цінності мінялись?
Скільки ваші мрії прожили?
Скільки ви з коханими прощались?
Чи ж солодкі ваші спогади були?

Скільки ще стерпіти змін нам треба?
Сільки нам побачити падінь
Щоби удостоятися неба
Із таких корисних знань та вмінь?

Що як ми ніколи так не побачим
Піднесення своє за стільки літ?
Чи ж тоді в пітьмі собі пробачим
що саме таким він був , той наш політ?

І чи ту невпевненість у собі
Зможемо списати до нуля,
чи залізе вона глибоко у совість
й стане невідємним твого «я»?

Стільки є питань , а відповіді знову
Заглушились звуками нічних дощів
І так хочеться продовжити розмову
Та за співрозмовника зостався дим…

Комусь дано підкорювать вершини
Комусь дано розорювать степи
Тобі ж дано обдумувати днини
Втікати від безсилля і нудьги

Немає місця для незадоволень
Чужих очей, несказаних бажань
Чи шуму вітру в темряві околиць
Де ти один з примарами страждань

Ти мусиш знати твоя стежка поруч
Не прагни до висот що не твої
А щастя не на стільки загадкове
Побач його ,знайди його в собі .

Робити лише те що понад любиш.
Із впевненістю вірити собі,
Мабуть найважче з всього що ти зробиш,
Але ти мусиш , хоч того чи ні.

Щоб тільки вистачило часу
Зробить реальністю слова,
Здобути мрію, скинуть рясу
Невдач буденного життя

Все що потрібно ніби маєш
І ціль, і руки, і натхнення,
Ціну невдачі також знаєш
Душа готова одкровенням.

Ти можеш все: творити, жити
Ти можеш стати ким завгодно
Здобути славу , світ відкрити!
Чи каву зранку, їй під ковдру..

Але чи знаєш ,чи ти знаєш,
Що страх ти маєш незбагненний?
Перед обличчям воріт раю
Так просто впасти ,впасти мертвий!

Мені скажіть- хто ж з вас не вірив,
хто не боявся помилятись ,
на роздоріжжі хитких ліній
не знав куди йому податись?

Нас так багато на шляху до щастя
У кожного воно своє,й ніхто не знає.
За маскою невпевненого майстра
Кожен по своєму краплинки здобуває

Я так надіюся ,що ти все зможеш ,
Тому прошу одне - не дай безмежній суєті
Спалити ці вологі очі в попіл
В багатті розпачу й нудьги.

У кожної втечі за спиною горе,
У кожного страху є тіло й душа,
У кожному серці , чи світле ,чи хворе
Ви рано чи пізно знайдете ножа.
вже воля в багатті тихо іскриться
і відлік її розпочато з нуля ,
відкритістю знову як каменем в обличчя
мякий ти чи гордий , вже справа твоя ...

Світ з якого ми прийшли
І куди підем напевно
буде кращим ніж життя
Що проходить повз ,даремно
Запитання внікуди
З сірником як проти ночі
Очі дивляться удаль
На вустах із слів пророчих
Не лишилося вогню
Не завжди усе що хочеш
Залишається з тобою ,
………………деколи ти мусиш знати
Щоб відкрити собі волю
Научитись пробачати
, і не злитися на себе , віднайти стежку спокути ,
І хоч ти у всьому й винен , ти наважишся забути
. може там було інакше , може там літали люди , щастя несли сині ріки
Біблія там без іуди , може.. мабуть ми ніколи.. нехай буде так як буде
Радій лиш,.. усі там скоро.. зрештою ми тільки люди..
2010