Проснувшись, я завжди чекаю дива:
Ось бризне сонце, росами загра
Й оновиться земля,
Вродлива і щаслива,
Від синього Дінця – до сивого Дністра!

Виходжу на балкон.
У безгомінні –
Все той же довгобуд,
Сміття і бур’яни,
І все довкруг в такому запустінні,
Як це було колись, після війни…

О, краю мій, окрадений до краю,
Як ти болиш мені,
О, краю мій!
Вже й не живу,
Одначе ж не вмираю,
Й на смерть легку не маю вже надій.


2003

Знаю, в чужині за ріднокраєм
Журяться без краю журавлі...
Журавлі повернуться, я знаю,
З чужини до рідної землі.

Знаю, що у леготі розмаю
Принесуть нам весну на крилі;
Знаю, що і сам летіти маю
До свого села, що на Сулі.

Журавлину тугу відчуваю,
Переймаю серцем їх жалі:
Жури, жури! – чую в шумі гаю, –
Жури, жури! – в тихій ковилі...


2003

Як повінчати небесну поезію
З нашою вельми буденною прозою?
Мов балансую на гострому лезі я,
Ніби по кризі тонесенькій ковзаю...


2003

Закурявіла кураїна.
В раїнах – кіптяви рої.
Суржикомовна Україна,
Де живемо,
Як несвої,
По виду нібито вкраїнці,
А за поводженням – хохли
(Недарма в пашпортній сторінці
Етнічну позначку зняли!).

Лунає пісня солов’їна,
Аж захлинаються гаї –
Повірив би,
Що це Вкраїна…
Таж ні, то «курські» солов’ї!

Радіє радіо невпинно…
Егей, булані, гайта-вйо! –
Це ж пракозацька Україна…
Та ні, то «Руське радійо»!

Раює бравурна реклама,
Розтиражована стократ, –
Нарешті українська гама…
Куди там! «Дон», «Москва», «Арбат»…

Куди ж я трапив необачно
І всю рідню свою привів?!
…Я вже – прийшов.
Я вже побачив.
Перемогти ще не зумів.


2003

Пам’ятайте мене
Доброзичливим і незловтішним,
Не скупим на пораду,
На гроші й хороші діла…
Я був різним, звичайно,
Всіляким я був,
Та, між іншим,
Лиш одна доброта
По життю мене завше вела.

Не ображусь, якщо
Ви забудете в клопотах-буднях
Про поета, який
Не досяг піднебесних вершин, –
Я і тишею втішусь:
Лежатиму –
Вже непідсудний –
Наслухатиму шепіт
Черешень, вишень, черемшин…


2003

Се – образ поета.
Се – імідж бомжа.
Сьогодні між ними ледь зрима межа.
Про це, як поет, я відверто кажу,
Аби не завдати образи бомжу.
До цього додам,
Що порядні мужі
Сьогодні – поети, а завтра – бомжі.

Між світлом і тьмою – незрима межа.
А тут іще й влада не наша –
Чужа!


2003

На просторах України
Завелися буржуїни…
Про "гаранта" кажуть:
"Він –
Щонайбільший буржуїн!".

Я не вірю в цю вигадку:
"Адже Він – гарант порядку
В українській нашій хаті,
Де всі порівну багаті!".

То кепкують з України
Зарубіжні буржуїни,
Заздрять, певне, нашій славі
Сери й містери лукаві.

Я пліткам не вірю жодним
І під стягом синьо-жовтим
Йтиму вірно за "гарантом",
Голий зад прикривши бантом!

Щоб усім було помітно,
Що живу я відповідно:
Весноцвітно і мажорно,
Себто впеньдержавотворно!


2003

То трагедії, то драми,
То хусейни, то саддами.
Видно, час такий…

Кавалерствуючі дами
Крутять в Києві задами,
І втрачає кілограми
Ваня Низовий
(Єсть поет такий!).

Ще існує, ще віршує,
Ще правителів "віншує":
Мать їх перемать…

А злодюги всі – в законі:
Той на троні, той в короні,
Півкраїни – в закордонні…
Божа благодать!
Що ж іще сказать?!


2003