Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011)
|
Рубрики
/ "Покотьоло" (1994)
Опис: Поезії. – Новоайдар: Спілка журналістів України. Новоайдарська первинна організація, 1994. – 48 с.; ISBN 5-7707-5819-8
Тринадцята збірка Івана Низового – сплав тривог і надій сучасника. Є у ній сміх і сльози, любов і ненависть – усе, крім байдужості і лицемірства.
ВІД АВТОРА
Я не люблю мітингів, ненавиджу виступати з трибун. Сиджу в цілковитій самотності й розмовляю сам із собою. Так народжуються вірші. Я у них чесний і щирий цілком – самому собі не збрешеш.
Сьогодні поетам тяжко, як ніколи. Вони не потрібні державі, про них не піклується уряд, над ними сміються багаті та ситі. Але поети, я переконаний, потрібні народу й Україні – їхнє слово є духовною енергією змученого суспільства, що прагне відродження, справедливості, справжньої свободи.
Поетів сьогодні майже не друкують і зовсім не видають. Є папір на брехливі прокламації, політичні доноси, на безсовісну рекламу – немає паперу на поетичні збірочки-метелики, на шкільні букварики, на Шевченків «Кобзар»... Але знаходяться добрі та щедрі люди, які останню копійку віддають на святу справу. І на видання книжок. Ось і на цю книжечку добрі люди подарували мені папір, пожертвували, хто скільки міг, гроші. Земний уклін їм!
Тринадцята збірка Івана Низового – сплав тривог і надій сучасника. Є у ній сміх і сльози, любов і ненависть – усе, крім байдужості і лицемірства.
ВІД АВТОРА
Я не люблю мітингів, ненавиджу виступати з трибун. Сиджу в цілковитій самотності й розмовляю сам із собою. Так народжуються вірші. Я у них чесний і щирий цілком – самому собі не збрешеш.
Сьогодні поетам тяжко, як ніколи. Вони не потрібні державі, про них не піклується уряд, над ними сміються багаті та ситі. Але поети, я переконаний, потрібні народу й Україні – їхнє слово є духовною енергією змученого суспільства, що прагне відродження, справедливості, справжньої свободи.
Поетів сьогодні майже не друкують і зовсім не видають. Є папір на брехливі прокламації, політичні доноси, на безсовісну рекламу – немає паперу на поетичні збірочки-метелики, на шкільні букварики, на Шевченків «Кобзар»... Але знаходяться добрі та щедрі люди, які останню копійку віддають на святу справу. І на видання книжок. Ось і на цю книжечку добрі люди подарували мені папір, пожертвували, хто скільки міг, гроші. Земний уклін їм!
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Думки опівночі
Переглянути всі твори з цієї сторінки
На пероні стою в Ірпені…
Між Луганськом і Львовом і між
Між Луганськом і Львовом і між
Я завжди любив негаласливо,
Про своє на Всесвіт не трубив.
Про своє на Всесвіт не трубив.
А жінка в білому стоїть перед очима
На відстані життя мого цілого,
На відстані життя мого цілого,
...І вже ніколи не було
Такої світлої любові:
Такої світлої любові:
Я загнав коня свого в дорозі,
А жар-птицю так і не здогнав…
А жар-птицю так і не здогнав…
Не щастить у коханні,
А щастить у журбі,
А щастить у журбі,
Творити чисту лірику не вмію,
Хоча й люблю природу і жінок, –
Хоча й люблю природу і жінок, –
Графська манія – вірші писати –
Вельми тонке і шляхетне заняття.
Вельми тонке і шляхетне заняття.