Відчуваю землю під ногами
Й можу, відштовхнувшись від землі,
Заширяти птахом над птахами
На стрімкому й пружному крилі.
Досі не було іще такого
Відчуття реальності мети –
Ніби я не грішний перед Богом
І перед людьми немов святий;
Нібито і день на інші схожий:
Звичний шум, буденні голоси…
Може, й справді я – обранець Божий
В ці лихі,
В безбожні ці часи?


23.05.1995

На-здо-же-ни!
Мені уже піввіку,
А за піввіком "хвостик" миготить...
Люби мене на заздрість чоловіку.
На ревнощі йому –
Нехай не спить!
Цілуй мене, милуй мене, спокушуй,
Примушую до перелюбу мене,
В моїй душі погрій пригаслу душу –
Вона ще не-без-печ-но спалахне!

04.06.1995

Мов не було тієї ночі,
Коли із неба всі зірки
В твої бездонні й сонні очі
Упали. Спогадом гірким
Живе Ірпінь, і не чекає,
І вже не вірить, що – була…

Тулюсь холодними щоками
Я до травневого тепла.

24.05.1995

Запізніла любов
Підійшла і зухвало сказала:
"Я нарешті тебе
На краєчку зневіри дістала,
Захопила зненацька
Й тепер уже не пожалію –
Неподільно тобою
Одна володіти волію".
О, жорстока любове!
А я ж бо в осінню негоду,
Свою битву програвши,
Здобув довгождану свободу
Й рівновагу душі,
І можливість гріхи відмолити,
І нікого,
Крім Бога,
До смерті уже не любити.
Що ж ти робиш зі мною,
Пекельно-прекрасна чужинко,
Не моя забаганко,
Не – мамо, не – сестро, не – жінко...
Я втрачаю себе
За межею можливої втрати,
Мимоволі радіючи
Праву востаннє втрачати?!


1995

Я тебе витворював з уяви,
Я тебе з фантазії ліпив -
У своїй уяві не лукавив,
У своїй фантазії любив.

Я хотів комету наздогнати,
Я хотів промінчик перейнять,
Приручити мить
І загнуздати,
Мов коня,
Минущу благодать...

Сонечку з небесного гніздечка,
Янголині пісне і крило,
Не для тебе сріберна вуздечка,
Не для тебе бісерне сідло!


1995

Все вийшло так, як я передбачав,
Як дощ наплакав, потяг накричав,
Як сосни нашуміли в Ірпені,
Як білка написала на сосні.
Ти не спіймала птаха на вітрах,
Зате твій страх розсипався упрах –
Ти в порохні по щиколотки ніг
Стоїш на перехресті ста доріг.
Направо підеш – продано любов…
Наліво звернеш – зраджено ізнов…
А прямо… так попалено ж мости…
Згадай, як ти літала!
І – лети.

1995

Згорай дотла, моя любове,
Невчасна – в пізньому вогні!
Було чуття материкове,
Напівзбагненне, загадкове,
Вулканне –
Вичахло в мені,
І лиш фрагменти острівні,
І лише скелі випадкові
Зостались в океані днів…
Навіщо ж ця вогненна лава,
Що так безжально захлина,
Оця марнота, ця неслава,
Оця самотність сивоглава,
Яку реальність омина,
Оця омана і мана,
Оця холодна ніч імлава
Й душа, по-смертному сумна?!


23.03.1996

Я в жорстокому світі – один.
Ані подруги в мене, ні друга.
За вікном – глибочезна яруга,
А в ярузі – гіркучий полин.
Я нікого не кличу давно
На розмову за чаркою, в гості –
З білим світом стосунки непрості
Крізь ранкове сльотаве вікно!
Я запечену в серці сльозу
Заколисую, наче дитину,
І чекаю в свою самотину
Лиш єдину розраду – грозу.
Жду і жду – не приходить вона,
Ходить поряд, проходячи мимо,
Лише пальчиком-зблиском погрима
Звіддаля – до мойого вікна.


04.07.1995