Сльозиться зір…
Все менше кольорів
Яскравих
На чуттів моїх
Палітрі…
Іще один із друзів догорів,
Немовби свічка на осіннім вітрі.
А ще один повільно догора,
З останніх сил змагаючись
З вітрами…
Яка ж бо необачна вічна гра
З невічними –
Для зору –
Кольорами!


06.12.1995

Сміюся над собою,
Регочу
З самого себе –
Рано ж бо до ями!
Не до плачу сміюся –
Досхочу,
Донесхочу,
До гикавки
Й нестями…
Мо’, й виживу отак –
Під ярий сміх
Правічної козацької натури,
Тож без халтури регочу за всіх,
Чий сміх сконав у зашморгу зажури!


30.11.1995

Я в чисті лірики хотів,
Щоб завжди бути архічистим,
Та на шляху буття крутім
Зробився голим публіцистом.
Мене собаками цькують
Цілеспрямовані естети
І графоманам роздають
Ерзац-перепустки в поети.
Лірична повінь прибува,
Ковчеги утлі захлинає:
Слова, слова, слова, слова…
А слова Першого – немає.


11.12.1995

В дзеркало заглянь –
То океан…
Не збулося те,
Чого нема.
Задній план підступно,
Мов аркан,
Мертвою петлею перейма,
Горло перерізує,
І крик,
Мовби джерело,
Пересиха…
Ось тобі й означився «гаплик» –
Доста накопичено гріха!
Охолонь, мій коню,
У вогонь
Встигнемо, мій коню,
Ще не раз,
Від обид, мій коню,
Від образ
Не втекти ні пішо, ні комонь.


31.05.1995

По долі моїй.
Мов по Дикому полю,
Гасати
Нікому
Повік не дозволю:
До болю стиснуся,
В пружину зав"юся,
І - випрямлюсь!
Навіть нехай і порвуся...


1995

Від жаготи грудей твоїх
Стаю все більш короткозорим.
Вже мій,
Такий прозорий,
Сором
Перегустів на явний гріх,
Перечорнів...
Твоя жага –
Облудна,
Та без цятки бруду,
Чому ж вона земному суду,
Така небесна,
Підляга?!
Ти – не чужа. З мого ребра,
З моєї щирої уяви,
Натхненниця моєї справи,
Моїх думок, мого пера.
Ні, не чужа...
Мені болить
Ребро,
Якого вже немає, –
Мені з грудей його виймає
Господь всеблагісний
Щомить.
Я ж перемовчую про все,
Що вже давно тобі відоме,
Бо не в моїм – твоєму домі
Біда, можливо, нас пасе
Ще назирці, ще віддалік,
Ще батожити зволікає...
Хіба ж любов мою злякає
Ревнивий надто чоловік?!
Перемовчу, перетовчу
Біду,
Завбачно перестрівши
Заздалегідь,
Чим найскоріше
Поставлю дідькові свічу.
Розкрий обійми.
Простягни
Жадані руки –
Будь що буде...
Які ж бо місяцеві груди
Серед нічної тишини!
Які ж бо очі золоті
Біля моїх короткозорих:
В них кожен повів,
Кожен порух
Відбились вперше у житті
Реально!..

1997

Чвалом кіннота,
Алюром,
Крилата,
Мчала
Галопом.
Валом піхота,
Муром,
Затято –
Під Конотопом.
Коні топились,
В підлім болоті
Греблі гатили...
Смертно схрестились
В гніві й підлоті
Вражії сили.
Коні іржали,
Може, про сіно,
Може, про ясла...
Ось вам держава,
Ось наше віно,
Ось – Переяслав!
Дика Росіє,
Ми ж не просили
Виродка в гості –
Вітер осінній,
Де ми косили,
Вибілить кості.
Трави рахманні
Виростуть буйно –
Посестри прерій.
В п’янім дурмані
Дишуть отруйно
Трупи імперій.
Тупіт копитний,
Клич переможний
З-під Конотопа...
Всесвіт відкритий –
Ясновельможна
Сита Європо!
Гей, переможці,
Крицю вигострюй –
Буде руїна...
Є запорожці –
Будуть Виговський
І Україна!

1995