Я сторопів: за поворотом
Нема дороги – лиш рілля,
Що з осені полита потом,
А навесні рясним осотом
Поросла, пусткою гуля!..
Та як же так – нема дороги
В моє минуле, й зокрема
В сирітський рай,
Такий убогий,
Що в нім ніякої спромоги
Щасливим чутися – нема?!
Я вже не знаю – серце маю
Чи грудку болю кам’яну,
Порослу мохом... Що шукаю
В пустелі втраченого краю,
Куди свій камінь зажбурну?!


2005

Ніяк ми не поділимо свої
обов"язки - заваджують амбіції, -
новітні "палії" і "колії"
над створенням примари-коаліції
колінця витинають...
Холуї
московської -
до всього -
"опозиції"!


2006

Скільком брехунам ти повірила, мамо,
В наївності щирій своїй?!
І ці,
Що прийшли в результаті майданної драми
(Вже ніби й свої!), набрехали так само,
Спалили дотла помаранчеві сходи надій.

Терпи, Україно,
Бо нікого більше винити
В недолі одвічній своїй…
На пагорбах київських – вкотре! –
Засіли бандити
(Свої ж – не ординці,
Не ляхи і не московіти) –
Брудне шумовиння опісля щасливих подій.


2006

Наша глиняна хата солом’яностріха
Смертю Сталіна не переймалась нітрохи
На краєчку села, на закрайчику лиха,
Відокремлено від світової епохи.

В сніговій кучугурі, при теплій картоплі
Нарождалась буденно незвідана ера,
І не сльози утрати, а радості соплі
Обпікали вуста дітвака-піонера.

Завтра буду шкільну випускати газету
Із прощальним портретом печальної драми
Й кумачем – веселіше хай буде портрету –
Облямую портрет замість чорної рами.

То нічого, що згодом директорські руки
Обриватимуть вуха мені в нагороду
За червоний цей «жарт» – не такі іще муки
Я готов був стерпіти за батька народу!


2006

Як я почуваюсь? Начуваюсь
Після всього. Висновки роблю.
Чимось проникаюсь, в чомусь каюсь,
А чогось – не те, що не люблю, –
Не терплю! А власне, добре маюсь:
Менше матюкаюсь, ніж колись,
Хоч, бува, й частіше спотикаюсь...
Тож кажу собі: «І вниз дивись!»



2006

Необачно перейшов дорогу
Мстивому – і жду тепер біду:
На ходу підставить підло ногу
Й зарегоче, якщо я впаду.

ПотопчЕться по мені для втіхи...
Й заманеться ницому комусь
Розпустити брехні-перебріхи,
Що я впав і вже не піднімусь.

З думкою про це поозираюсь
Та й забуду – Господи, прости
Грішному – і знову зазбираюсь
Йти туди, куди я мав іти.


2006

Тече Лугань у великодню рань,
купає явори… І добре все би,
якби не повінь… Гей, не хулігань,
козацька річко, не виходь із себе!

Пасись тихенько – головатий мер
надумає лихе і загнуздає
допіру норовисту… Відтепер
в краю козацькім вольностей немає.

Віднині й України тут катма –
в окремо взятім нашім регіоні
гуляють яничари… Й зокрема
толочать ковилу не наші коні.


2006

Вхоркалися коні…
А прудкі тачанки
Зовсім розторохкались –
Прямо до розвалу…

Вгомонімось, хлопці,
Все почнім спочатку:
Почитаймо Біблію
Замість «Капіталу».

«Не убий!» – там сказано.
«Не вкради!» – написано.
Вчила нас історія:
Заповідям вір…

Що ж ми, діти бісові,
Служим дідьку лисому,
Всім священним приписам
Та й наперекір?!

Не почула вольниця
Голосу пророчого –
Напилась гарячої…
І пішла, пішла

По скелетах пращурів,
По добру праотчому,
Сіючи повсюдоньки
Чорнозерня зла!

Скотобійня впоралась
З мокрою роботою.
Втішились тачанками
Шашіль та іржа.

Гуляйполе втишилось –
Вже не снить кіннотою
Рясноросо кроплена
Часова межа.

Хлопці вгомонилися,
Вдовольнились чаркою,
Геть порвали Біблію
Та й на цигарки…

Може, все забудемо
Й почнемо спочатку ми
Кровію мережати
Чорнові рядки?..

Добре все – розвіяне,
Все лихе – посіяне,
І пора косити вже,
Та не нам –
Синам…

Воріженьки-недруги
Знову напосілися,
Незчисленні й жадібні,
Наче сарана!


2006

Хто читає сьогодні вірші
крім самих віршописців?

Я пишу особисто для себе,
щоб очистити душу від сумнівів,
компенсуючи спілкування
з дефіцитними однодумцями.

Відчуваю значне полегшення,
закругляючи думку римою,
насолоджуюсь круглістю крапки
й досконалістю знака оклику.

Рву написане,
зловтішаючись,
наче варвар,
що храми знищує,
лише я, на відміну від варвара,
нищу храми свої, особисті,
бо такі вони недосконалі.