* * *
Кохаюсь в рідній мові:
Сам з собою
Спілкуюся полтавським діалектом.


* * *
Вечірній дощ прополоще
Цинкові ринви – вранці
З них ластівки защебечуть.


* * *
Лілечко-сандулесочко,
Дзвінкоголоса дойночко,
Донечко пісні вкраїнської!


* * *
Яка жалюгідна
В сучасному моднім убранні
Моя однокласниця!


* * *
Змаліло все
В моїм колишнім Всесвіті –
В краю дитинства чуюсь Гулівером.


2003

1
Оси висотали осінь
Із осик, осок, осоту –
Ось і все:
Сивіє смуток
На останньому осонні…

2
Засіріла світла просинь –
Сон спокійного спочинку
Заколисує росинку
На стеблі…

3
Стигне,
Сліпнучи,
Свіча
Самоти…

4
На стодолі
Сич від стужі
Стогне –
Страшно в самоті…
Спи, засни, смутне сумління,
Самосудом не страждай!


2003

Промиготів, неначе зайчик сонячний.
Розбився келих мій – вино розлито…
Пусте, що завтра буде, а сьогодні ще
Для нас, кохана, тчеться наше літо.

Заосенілий світ заполонить зіниці нам –
Хіба ми встигнемо посіять жито?!
Лошатко споминів копитцем в серце хвицяє…
Вино розлито – келих мій розбито...



2003

Жура осіння імпонує
Моєму настрою:
Розважливо
Працюю – не верчуся всує,
Й мені, їй-право, не обтяжливо:
Зварити борщ,
Пранням зайнятися,
Своїх собачок прогуляти
І трьох котів,
Що геть занявкались,
Вдесяте вже погодувати;
Сходить на ринок – роздивитися
З позицій велета, не гномика,
Як побутом духовність витовклась:
Кругом – суцільна "економіка"!
На м’яті гривні зекономлені,
Нещадним чином заощаджені,
Купити чаю – нерви втомлені
Наснажити, й добуті враження
Паперу білому довірити
Чорнильно-щирими рядочками
Й переконатись:
Чиста лірика –
Прозора, точна і відточена!


2003

Зморившись, задрімав…
Хоч уві сні явилось
Те, що здаля і потайки любилось,
Чого я в дійсності й на хвилечку не мав!
Тріумф такий величний!
І щастя – безумовне!
Палкою вдячністю зболіле серце повне,
І настрій, як ніколи, поетичний!
Зібралася рідня
Найдальша і найближча –
Усі, чий слід змела воєнна хвища,
Чиїх могил і хрест святий не осіня.
"Іваночку, синок!".
"Та ти ж мужчина, синку…".
Зронив осінній дощ останню вже сльозинку,
Велику і важку. І нею сон промок.
"Івасику, дитя…".
"Продовжив стежку роду!..".
Зненацька я сьорбнув сльози холодну воду:
Така ж, як і завжди. Гірчила все життя…




2003