* * *
Осліпнув день –
з очей туману плівку
промінчик сонця
неспроможний зняти…
Печаль зимова.

06.12.2006


* * *
Прем’єрський бас
Атлантику долає.
Верховна Рада
вдячно реваншує.
А де ж подівся наш гарант самотній?


* * *
Ця моторошна тиша –
в ній не чути
мого прокляття,
посланого знизу
верхам печерським…


* * *
Під козлорогим знаком зодіака
я народився,
й, мабуть, справедливо,
що доживаю вік в оцій кошарі
на гноєвищі втрачених надій.


* * *
О біла вежо, ти – єдина втіха,
хоч і примарна,
не щезай раптово,
протримайся у мареві ще трохи,
допоки ніч не випила очей!


2007

* * *

Любили девушки и нас
на всем союзном сверхпространстве,
где мужики зверели в пьянстве
и не имели прозапас
похмельной трешки...
Всюду мы
широким пользовались спросом,
не пропивавшие умы
хохлы,
всех оставляя "с носом"
великоросов!
По Руси
мордвы немерянной и веси
с ее причудью,
сколько сил
хватало,
без особой спеси
"ковали" смену -
кровосмесь
спасала матушку Рассею!
Наш брат-хохол пахал и сеял,
любви к труду отдавшись весь
на всем пространстве, повторюсь,
не опошляя чувств высоких...
О ты, украинская Русь
великоросов кареоких!



Откровение*

Есть Родина, но ничего родного -
Ни языка, ни веры, ни судьбы:
Из века в век Владимирской дорогой
Идем, верстая вехи и столбы...

Патриотизму нашему не верьте -
Нам все равно, где лаптем щи хлебать,
А постоянство места - пуще смерти
Для тех, кому не сеять, не пахать...

Из грязи - в князи! В непросыпной пьяни
Нам чудится мордовская Москва
Вселенским раем... Други-россияне,
Мы вовсе не народ - одна молва...

Мы вовсе не избранники: изгнанье
Самих себя в ничто - вот наш удел.
Еще одно, последнее, сказанье,
И - тишина... Всему ведь есть предел!


(? - 2007)

Жаліслива тягуча пісня
з призабутого повоєння
розбудила мене під вечір...

Дітлашня на майданчику гралася,
колисалась - люлі - на гойдалці,
будувала своє майбутнє
на піску золотім, на сонячнім.

Ціла зграйка бабусь підтоптаних,
безтілесних без перебільшення
за минуле своє хапалася -
за тоненьку соломинку пісні...

...Вижива мій народ помалечку!


2007

Цей мертвий штиль...
А як добутись берега,
обсохнути від сліз, почиститись від слизі,
аби явить себе у повній первозданності
зраділим друзям
і позлити недругів
живучістю своєю українською,
і вихилити чашу тріумфальну
за себе - Афродіти полюбовника,
що викупався в піні від шампанського?!

Гребу, допоки ще не затайфунилось,
всіма плавзасобами:
ложкою підручною
і ручкою неложною,
й рукописом,
довершеним до крапочки останньої,
до висновку, дозрілого до істини,
до знаку галілеївського оклику -
все ближче берег,
де земля і море
символізують всетерплячості козацькі!


2006