* * *
Півжиття проспавши п’яним сном,
Я прокинувсь – і покинув пити…
Ніч глибока за моїм вікном.
Пахне літо молодим вином.
Жаль, що пізно й нікого любити!


* * *
Вимирають поети, як мамонти,
В цій мерзоті чи мерзлоті…
Та невже, Україно-мамо,
Ти
Їм такого бажала в житті?!


* * *
Червоній калині підрубано кореня –
Кров’ю стікає вона помалу…
А ми говоримо
Про державотворення,
Слізьми поливаючи
Крону калини
Зів’ялу!


2002

* * *
Що я знаю про вселюдські болі,
Щоби лікувать їх право мати?
Маю болю власного доволі
І не знаю, чим погамувати.


* * *
Не знаю, що й робити: звідусіль
На мене нахлина вселюдський біль –
У вирі болю борсаюсь… Рука
Лжерятівну соломинку шука.


* * *
Собак жалію: власний віддаю
Шматок. Мізерну пенсію свою
Ділю, як можу, й множу біль на жаль,
А в результаті – гіркота й печаль.


2002

* * *
«Секондхенду» не просто «Ура!» чи «Віват!» –
Хай розляжеться «Сла-ва-а-а!» потрійне,
Козацьке…
Одягає ж мене закордонний мій брат
(Це воістину так!) – щиросердно,
По-братськи.


* * *
Краю серце болями твоїми,
Краю мій – правічний хлібороб:
Не було б на світі України,
То й мене на світі не було б!


* * *
Щаслив, хто має клопоти земні,
Помножені на помисли небесні,
Хто в рідній стороні в некращі дні
Живе в добрі і справи робить чесні!


* * *
Безчесна гра пооберіж Дніпра
Триває стільки літ. І в результаті,
Хто жив добром – зостався без добра
І стали ще багатшими багаті.


2002

Сіється дощик – роситься
Спріла трава-мурава.
Зріють – на аркуш просяться –
Господу вдячні слова.

Ми засіваєм пшеницею
Дикі в минулім степи.
Щедрою росяницею,
Господи, їх окропи!

Щирим трудом – не битвою –
Луняться наші лани.
Боже великий, молитвою
Ти ці лани осіни!

Сіється, роситься, броститься
Світ від зорі й до зорі –
Боже премудрий, як просто це:
Жити в надії й добрі!


2002