Вночі на мене
чатував відчай
Чекав зручного часу
аби вчепитися
У мої відчуття.
Не пручалася.
В чорній каві побачила вічність.
Зачерствілу, значить, вчорашню.

Так тихо тліють тіні
Таїна труїть.
Тернисті тенета темряви
Тягнуть твоє тепле терпке тіло
Травмують тебе тишею.
Та тісно тіням тікати,
Тому тліють.

А довкруж лиш чужі агресивно-бездушні очі
Так байдуже-вороже визирали з пітьми.
І лиш двоє в організований хаос ночі
Споглядали.
Самотньо-закохані ми.

Від холоду стомлене небо,
В очах його повно жалю.
Тепла йому трішечки треба.
А я тебе просто люблю.

Б’є вітер холодний у груди,
Асфальт я водою заллю.
На ожеледь скаржаться люди.
А я тебе просто люблю.

Мабуть, підхопила застуду.
А завтра я навпіл ділю:
Забуду або не забуду.
Сьогодні ж я просто люблю.

* * *
І день допалав. І не встигла сьогодні
Сховати на стріху печаль.
У сутінках тиші тримала безодню
Пуста наостанок. На жаль.

* * *
Самоту обіймаєш ночами
Ти, відверто забутий весною,
Та торкнися до вітру думками
І опинишся поруч зі мною.

Як душа твоя хвора на холод,
Затягнулися кригою мрії,
Я відчую твого болю соло.
Я прийду.
І любов’ю зігрію.

Асфальт, наче жар. І пече до кісток.
І ми наче босі. Ми десь. Де завгодно.
Твої поцілунки на смак цигарок.
Люблю не тебе, та з тобою сьогодні.

Я знаю, закінчиться вечір. Колись.
О Господи, дай мені трохи наснаги.
Скоріше, скоріше би ми розійшлись.
Мене ти не вартий. Ти вартий зневаги.

Скуштуй світло свічки,
Штучне, нещире,
Бездушно-самотнє.
Сховай свої тіні,
Сірі, підступні,
Безжально-сумні.
В обіймах нетлінної ночі
Розжарений відчай згасає
Спіймай тінь від свічки –
Гори.

Блукати біля болю.
Бачити банальні бажання.
Безгрішно-білі.
Бруднити.
Бо боляче.

Ображене серце пірнуло у спокій,
Розгнівану душу затримали грати,
Кривавлять безболісно рани глибокі,
На спраглих вустах лиш гіркий присмак втрати.

У сутінках – пусто. І віра розбита,
Надія повільно крокує до страти,
Живе лиш кохання, сльозами умите,
Ти перепроси – я умію прощати.

Тиняюсь у сутінках.
Безпристрасно шукаю
краплю фальшивого натхнення,
Аби штучно розмалювати чорнилом порожнечу.
Бо Муза втопилась
в холодній каві.
А жаль...

У просторому світі пусто
Примітивні страхи постаріли
У моєї ночі відпустка
Замість неї сум посивілий
Так банально вночі не спати
То, мабуть, сіротемне безсоння.
Хто не звик ще до самострати
Той отрути нап’ється спросоння.
А мої чорно-білі веселки
Розфарбуйте, будь ласка, кров’ю
Заховайте ножі та виделки –
Гострі леза шкодять здоров’ю.