Квиток на потяг до твого міста
пече у руку не гірш вогню.
В бумбоксі грає “Агата Крісті”…
Думки про тебе…/у жанрі “ню”/.

Я так хвилююсь, що “Боже милий”.
Я так боюся твого перрону,
що вже несила знайти десь сили
зібрати речі й іти з вагону.

Зустрітись з тобою…яке це щастя…
Твої зелені…крізь натовп бачу…
Твоя рука на моїм зап`яcті…
Ні, я не плачу.

Не плачу.

Не плачу…
©**SIrena**
липень 2011р.

Осінній дощ їй мрії шепотів.
Вона тихенько слухала й кивала.
…Він дуже сильно підійти хотів.
Але вона його не впізнавала…

Його дружина, його дівчинка-весна
залишилась одна у цілім світі.
Такого горя він ніколи ще не знав…
Ніколи їм вже поруч не сидіти…

Разом їм вже не бавити дітей…
Разом вже не радіти першим крокам…
Хто міг колись подумати про те,
що рік весілля стане й смерті роком…

Нічне шосе… Аварія… Швидка…
Вмивав його сльозами на узбіччі
весняний дощ… Вона… Її рука…
І вираз недовіри на обличчі…

…Сьогодні він прийшов сюди востаннє…
Прощатись…Щоб уже… ніколи більше…
Вона вагітна… З нею навік його кохання…
…Вона його не бачить…
Як і інші…
©~SIrena~

25.07.2011р.