О прекрасний і гордий Нарціс,
Хто страждав так жорстоко як ти?
Ти кохання всіх німф припідніс,
Від свого ж не зміг серцем втекти.

На вівтар Афродіти припав,
Не лякаючись царства ночей.
Ти щомиті на камні вмирав
За блиск проклятий своїх очей.

Покохав же і ти без Надій!
Ледь розцвівши, зів'яв, спопелів.
Хто б тобі допоміг, друже мій?
Хто б тобі хворе серце зцілив?

Не страшні тобі Смерть і Жага:
Із життям попрощався вже ти!
Гімерота покірний Слуга...
Не судилось дійти до Мети:

Прихиливсь до землі, до землі...
Що ти думав в останню цю мить?
Що шукав у вечірній імглі,
Де у лісі плач ехом дзвенить?

О прекрасний і гордий Нарціс,
Хто страждав так жорстоко як ти?
Ти кохання всіх німф припідніс,
Від свого ж не зміг серцем втекти.

Одного дня в житті одної лиш людини
В одну секунду серце битись перестане.
Одної миті ранків сонячних не стане
Одного дня в житті одної лиш людини.

Усе тихіше дихатимуть білі груди,
Заклякнуть стіни щоб не обвалитись.
Схвильовані збіжаться люди подивитись
Як ледве-ледве дихатимуть білі груди.

Застигне погляд. Десь у темних коридорах
Притихне страх, що душу охопив так сильно.
Появиться усмішка на обличчі вільно
Й блаженно зникне в ангельських просторах.

Запізниться швидка, на пів години б швидше.
А хтось стотиме, ледь стримуючи сльози.
А хтось кричатиме, не стримуючи сльози:
"Ви довго їхали, на пів години б швидше".

Спитає другий першого: "Який час смерті?"
А той не відповість. "Ще надто рано рано!"
І вколить три адреналіни, на жаль, марно
І скаже другий першому: "Який час смерті?".

Сьогодні вдень в житті одної лиш людини
В одну секунду серце битись перестало.
Одної миті ранків сончних не стало
Сьогодні вдень і чи одної лиш людини?