Верность, как теплая водка –
пьяна и невыносима.
Нежность как вялый цветок –
беззащитная слабость.
За каждым словом теплится ссора
в усталых глазах.
Знаешь, мне кажется, дело в цене –
возможно, она должна быть меньше,
на пару долларов, или на несколько лет.

Летаю которую полночь
Под золотой россыпью света
Крошечным белым платком
Как разлитое молоко
Моя милая оставила меня
Кричаще свежим вечером
И я хожу по набережной
Вдыхая новый ритм –
Минимум затрат – максимум удовольствий
И моя душа и кости
Пропитаны блядски красивой жизнью
Распущенной
Как черные волосы негритянки

На завтрак чай с жевательной резинкой.
Холодной водой вымываю сон из глаз.
Не хочу знать, где ты проводишь свои дни
И кто звонит тебе по утрам.
Просто в номере одного из отелей
Двое мечтали о жизни…
Прости, если у них никогда не будет свободы,
Чужой свободы.
Все уходит, но последнее останется
И когда ночь захлопнет дверь,
Я увижу твое апрельское лицо,
Смотрящее в лето
И глаза
И губы
И дыхание…
Туда, куда я падаю, нет дна.

Коли ти пишеш картину, хоча й гарно виходить,
Усе може зіпсувати одна лінія –
Перекреслить образ уяви і ти ніколи не дізнаєшся що зображав.
І тоді, стає так паршиво бачити, як кожна намальована тобою секунда спливає зараз.
Різко обернувшись назад не бачеш жодної живої хвилини.
І здається намарно натирати офісне крісло із дермонтину,
Посміхатись зайобаним колегам, які щодня сутужать відкрити очі,
Щоб вгледіти кришталик надії.
Уявляєш собі босів, які міцно вхопивши творця за бороду
Дивляться, як збігає час на настільному, пісочному годиннику
І думають про пружний зад секретарки Свєти.
Думаєш – непогано б мати свою секретарку і одразу згадуєш приказку про вовка.
Думаєш про побачення з Лєною.
Думаєш – сьогодні, краще потягнути її одразу додому.
Думаєш про її хлопця, який, мабуть, зараз бігає в трусах по квартирі готуючи їй італійські макарони.
Думаєш про теплі пончики з вишневим джемом.
Думаєш, що діти – найкраща інвестиція в час.
Думаєш про збори через десять хвилин.
Думаєш, що втрачаєш час крутячись у блядському кріслі
І думаючи – з якого б боку наїбати всюдисуще тікання годинника.

Вот так вот, тихонечко
Льется вечер талыми струями воды.
Тянется тоненькой ниточкой серебристого шелка,
Ложится мягким небом
На твои волосы,
Стекает музыкой
В плавный узор твоего тела.
Смотришь, дрожишь, плачешь.
Я просто вытру твои слезы,
Никогда не спрошу почему,
Но сделаю все, что б это не повторилось

И если в твоих
Синих глазах
Море внутри,
Если море стекает каплями
По золотистым изгибам
Обнаженного тела –
Я соберу его губами
И оставлю соленый привкус
На твоих губах.
В дыхании вино
И мы двигаемся в такт волнам.
Под жгущим солнцем,
Под синим небом
Систриере.

П’ять грамів сірого, легкого пороху
В твоїх словах.
Не вистачає поруху,
Чи повноцінного руху,
Що б піти.
Заважає криштально-чисте небо
Твоїх очей
І біле сонце світлого волосся
Недбало скинуте на тендітно виточене плече.
Тримає мале кошеня в тобі,
З ним так важко сперечатись,
Не сила пручатись
Його грайливим поглядам.
Та після сотень ночей,
Терпіння зносить найменшим протягом.
Я все дивлюсь –
Де взяти сил,
Бо без тебе, не протягну й однієї,
Сповненої повного місяця темряви.

Розвіявся білий сніг
Легкого попелу
Від згаслого вогнища
Тривких відносин.
І стали такими помітними
Міські птахи
З маленькими сірими очима.
І стала такою не потрібною
Друга подушка у ліжку,
На якому досі вчувається
Непомірне дихання спокою.
Тепер, так подовгу
Швидкі, довжелезні хмари
Ховають під собою
Прямокутні багатоповерхівки.
А в жовтому світлі вікон навпроти
Жінки зраджують своїм чоловікам,
Доки їх тупуваті дітки
Мріють про гори з шоколадних цукерок
Та глибокі ріки ванільного сиропу.
І цього непотребу ніяк не здихатись наодинці.

Досі з тобою,
Вродлива сука,
Чутлива бейба.
Ти в соте ви*бана
Чужими поглядами.
Тупі перехожі голови
Повняться брудними мріями.
Твої зрадливі очі
Брешуть байдужість.
Мене це не бентежить
Бо ти добре злизуєш мої ревнощі.
Ти – порожня пляшка з-під самбуки
І колись, обов’язково, я тебе викину,
Та ж тобі пох*й.
За те й траxнемось, люба.

Приходжу з вечором,
Приходжу з холодом,
З листям на підошві.
Плутаюсь у твоїм волоссі,
Цілую тебе в очі, в губи,
Шию, груди,
Ноги, вище…
- Ну все, зачекай трохи,
Що приніс?
- Потім, іди ближче.
Посміхаєшся, - Що приніс?
- Новий чайник, час кипіння одна хвилина.
Твій вже дістав!
Несамовито свистить коли ми вже під ковдрою,
Коли вже в ліжку.
- Думаєш хвилини вистачить,
Щоб зняти з мене сорочку?
Знімаю..
Ти гаряча, п’янка, моя…
Чую, як кровоточать крани на кухні,
Як здригаються біля ліжка
Спорожнілі кухлі,
Як наповнюється унітазний бачок,
Як наповнюється дитячим криком
Сусідня квартира.
Чую, далеко, грозу.
Чую твоє нерівне дихання,
Незрівнянний стогін…
- Ти ж лишишся до ранку?
- Я завжди лишаюсь.

Я білію до прози
Від нездатності відчувати
Ритм болю.
Я просто зраджую,
Щоб стерти портрет невинності.
Розмазую поцілунки
По твоєму обличчі,
Бо мене це тішить.
Твоя любов –
Моя улюблена шльондpа.
Невдоволений нахаба –
Кажеш ти,
А насправді –
Задоволений поkидьок.

Знаєш, мала, іноді тішить
Вдивлятися у знімок, на якому ти.
Ніби це щось змінить.
Смішно, правда?
Йому ж вже чотири роки.
А знаєш, ще постійно нудить,
Коли з усмішкою вітаються люди,
Які ревно чекали цю мить –
Суки, фарбовані паскуди,
Чіпляються на шию, мене нестерпно злить!
Ти ж знаєш, знаєш?
Я й досі… Розумієш?
Іноді так відчутно
Нав’язлива думка царапає – люблю,
Байдужою струною нерва.
Блядь, як болить…
Від болю замість серця
У склянці тане лід
Від теплого «Black Velvet»

Пласка, безформна буденність
Повисла масними петлями.
Кожен шалений порух
Не зводить мене до тями.
Ловлю її тяжке дихання бо мушу.
Новий день розсипає зелений волох
Більше жодне лярво не зводить очей в гору.
Стираючи кволих на порох
Ховаю очі
Бо моє натхнення гниє в кутку.

Лиши мені півкроку
Ступлених до тебе,
Лиши блискучий погляд
На мені.
Лиши п′янкий малюнок свого неба
Що тінню відбиває на стіні.
Лиши розпалений вустами поцілунок,
В обіймах танути мене лиши.
Прошепочи – з тобою бути хочу,
Чи просто - хочу, поглядом пиши.
Лиши себе.
Губами на тобі вивожу -
Без тебе пусто, порожньо, не можу…