Годинник б’є дванадцять
На вулиці йде сніг,
Нас в хаті кільканадцять –
Святкуєм Новий рік.

Радіє дід із сватом
І в хаті чуйно сміх,
Ми із великим святом
Вітаємо усіх!

Сьогодні спільне свято
Деінде чую плач,
Батьків, дітей багато
Й літає в небі грач.

На святі всі спокійні
З букетами стоять
І пісні мелодійні
На площаді гудять.

Я свій букетик літа
Здарую ветерану
І за сміливість діда
Так висловлю пошану.

Добрі люди ви, вважаю
І найкращого бажаю:
Щастя, радості, любові
І добра вам в кожнім слові.

Щоб маленькі ваші дітки,
Розгорнулись наче квітки,
Щоб життя у вас кипіло
І ніколи не стемніло.

Хоч у третім класі вчуся,
Я всього-всьго навчуся.
Візьму пилку, молоток
І збудую дитсадок.
Попітнію, пороблю,
Школу діточкам зроблю,
Одним словом, на пошану
Архітектором я стану.

Вся дивується сім’я,
Відтепер і навіть я.
Я дивуюсь і не знаю,
Чом «чому» я полюбляю.

Як виходжу я у двір,
Я стаю немовби звір
Із питаннями своїми
І великими й малими.

Чом трава росте з землі?
Чом у школу йдуть малі?
Чом питаю всі не знають
І Питайком називають.

Олесь із діда дивувався:
- Ти дуже мужній діду мій,
Як в тил до німців крався,
Обожнюю я вчинок твій,
Хочу, щоб світ дізнався…

- Не треба, мій онук, забудь…
- Хотів би воювать як ти…
- Не обери собі цей путь,
Нехай ростуть дорослі й діти,
Нехай радіють всі, нехай живуть.

Заплакав дід та затрусився.
- Забудь онуче о війні,
За ті роки я так втомився,
Повір ти ж бо мені.