О мій Народе нездоланний,
Ти показав свою могуть,
Незламність духу, всю безстрашність,
Звільнившись від російських пут.
Не шкодував ні краплі крові,
Заради рідної землі.
Хоч полягли на барикадах
Найкращі доньки і сини.
Мене не було на Майдані –
Моєї в тім нема вини,
Ридало серце разом з Вами
В хвилини смутку і журби.
Стара Європа ще чекала,
Не чула закликів: «Допоможи»!,
А Україна захлиналась від люті хижої орди.
В людей стріляли так прицільно –
Криваві ріки потекли.
Небесна Сотня оборони –
Стулила очі назавжди.
Вони пішли на смерть –
Під кулі!
Ішли вперед - без вороття!
За кращу долю,
Світлу мрію
про Європейське майбуття!

6. 03. 2014

Так жаль, окончились
волшебные мгновенья
Прекрасных ярких летных дней,
Когда струились радость и веселье
В кругу лишь преданных друзей.
Ведь с вами исцелил я душу
От горестей и пустоты
И снова вера в лучшее вернулась
Наверно так сбываются мечты…
Благодарю, друзья, за впечатленья,
Которых не забыть мне никогда –
Морские волны, лунная дорожка…
Любимой пылкие и страстные глаза.

31.08.2013

В душі вирує туга і скорбота,
Лиш чорним болем сповнені серця,
Ми втратили людину найріднішу –
Пішла у Вічність вже вона.
Туди, де не існує смутку і тривоги,
А тільки тихий спокій від турбот життя
Та все осяйна святість Божа,
В якій спочинула душа.
Завжди ми відчували тільки ласку,
Підтримку, лагідність, добро,
Турботу Вашу повсякчасну
І серця материнського тепло.
Спочиньте в Вічності, бабусю
Хай буде пухом Вам земля,
Ви в пам’яті у нас назавжди,
Хоч зараз – в домі у Небесного Отця.


24.02.2013 р.

Місто – легенда – засніжений Львів,
Спить… спочиває в мереживі снів.
Замріяні леви стоять кам’яні,
В туманів серпанку минають віки…
Місто контрастів, колиска культур,
Скарбниця традицій, державності мур.
Тут мрії мої і кохання розмай,
Ще й творчості подих – незвіданий рай.
Львів’яни привітні, гостинні завжди,
Наллють Вам на згадку духм’яні меди.
Щоб все це відчути…
Приїдьте сюди!.

27.01.2013

Спить малесеньке дитятко,
Мов прекрасне янголятко –
Бачить кольорові сни,
Про чарівнії світи!
Спи малятко, засинай,
поринай в казковий край -
там де ходить Миколай.
Він даруночки готує,
І твій голос добре чує.
Ти рости усім на втіху,
Будь здоровеньким, міцним -
Справжнім козаком малим!
Солоденько засинай,
люлі –люлі, баю бай!

16.12.2012

Панує розпач, смуток, біль - всевладно,
В натомленій життям душі моїй, -
Надію не чекатиму, бо ж марно, -
Вона ніяк не проростає з мрій...
Невже цей стан триватиме ще довго,
Вбиваючи повільно у пітьмі, -
Навіщо так безладно і бездумно
Йти шляхом серед зламаних надій!
Можливо краще вмерти вже відразу,
Аніж, невпевнено, дорогою життя
Робити крок, в безсилому стражданні,
Чекаючи рятунку з майбуття...

30.10.2012

Нам не судилось бути разом,
Хоч я ще втомлено живий.
Напевне в цьому знак лихої долі –
Її урок зневажливо гіркий.
Летять роки неначе птиці,
І їх, як воду – не спинить,
А серце знов до тебе прагне,
Воно так мліє і болить.
Ось так, в безплідному чеканні,
Минула юності весна,
Де так повільно помирає
Моя знівечена душа.

20.10.2010

Нам краплину відвертості треба,
Щоб прожити печаль самоти.
Так шкода, що в тривожну вечірню годину,
Десь далеко від мене – ти.
Ненавиджу жорстокість обставин
Та пекучу солоність сліз,
Що затьмарюють лагідні очі
Найдорожчій коханій моїй.
Знову йду у свою невідомість,
В невблаганному вирі життя,
Лиш з тобою пране з’єднатись
Повна болю й тривоги душа.

14.06. 2012

Дні осінні – холодні й похмурі,
Знов минають повільно в безликій зажурі –
Так триває просте існування – без віри, надії,
Можливо й бажання?!.
О, чому ж так жорстоко наказує доля –
Наповнює душу журбою,
а серце – ламається навпіл,
від кохання, зневіри та болю!.
Так минає життя в безнадії –
У постійнім чеканні на здійснення –
Нездійсненної мрії.

16.10.2008

Знову розпач панує всевладно
В натомленій життям душі моїй,
Давно пропала вже кудись надія
На здійснення розтрачених рожевих мрій.
Невже цей стан триватиме ще довго,
Вбиваючи повільно у пітьмі?.
Навіщо жити так, бездумно і безладно,
Серед безжально зламаних надій.?
Може слід було вмерти відразу,
Крокуючи, невпевнено дорогою життя,
Аніж ось так, в безсилому стражданні
Чекати порятунку з небуття?.

22. 12.2010

Опять на сердце холодно и сыро
Зачем так жить в безрадостной, марудной суете,
И словно странник чуждый сему миру,
Ступать неловко по земле?
Лишь коротать пустые дни и ночи,
Которым есть начало без конца,
С безликим ожиданьем счастья
Как бы между прочим,
ведь так у всех бывает, иногда.
Но вот стучится в дверь былая вьюга
С укором смотрит мне во след,
злорадно так шепча:
«вы потеряли уж давно друг друга,
хоть сами не заметили когда».
24.11.2011

І знов сумую мила за тобою,
Так прагну вирватись з буденності оков,
І все моє єство наповнює до краю
Безмежна, віддана любов.
Вже тихий літній вечір догорає,
Ніч кароока розливає барви за вікном.
Прекрасна мрія Душу окриляє,
Так вабить ніжністю й теплом…
А серце далі болем плаче,
Сплітаючи вінок натомлених надій,
Жадає так подарувати тобі ласку,
Серед нестерпної одноманітності подій.

23.06.2011

\Із глибин мого серця/

Матусю, моя найрідніша людино,
Пробач щоденний щем прожитого буття,
Пробач за сльози всі,
що є і було вже пролито,
Спасибі за безцінний дар мого життя.
Спасибі за твою любов і ласку,
Щодня даровану мені,
І ніжного дитинства казку,
Що тихо промайнула вдалині.
Пробач мені душі страждання,
І цей пекучий серця біль,
Що назавжди залишив у волоссі,
Сивин печально невигойну заметіль.
P.S. Моя глибока безмежна вдячність лине також до бабусі Євгенії, яка допомагає мені все життя.
25.07.2011

Спасибі, брате за підтримку
В жорстоких буднях нашого життя,
За твою руку мужню й сильну,
Що скрізь доречною була.
Спасибі за пораду мудру й слушну,
Очей ясних привітний блиск,
За те, що всупереч життєвим негараздам,
У серці сієш віру й оптимізм.
Напевне, Боже недаремно,
ТИ дав до віршування хист,
Щоб можна було рідним написати
Оцей просякнутий журбою лист,
І вилити пекучу тугу серця,
Яка давно вже оселилась у душі
Та у вечірніх сутінках безжально
Обпалює нутро мені.

P.S. Також вдячний батькові за допомогу в непростих обставинах життя.

1.08.2011

Я люблю тебя, а значит я живу,
Вся жизнь моя озарена тобою.
Солнцу радуюсь, заре, цветку,
Птицам, радуге и небу голубому,
Радуюсь тому, что ты со мной,
И в лицо смеюсь преградам и ненастьям
И опасность я смогу пройти
Потому что в жизни у меня есть счастье.
Нет волос твоих нежнее,
рук пленящих каждый раз.
С тобой я становлюсь добрее,
C тобой мне дорог каждый час.
Нет девушки тебя милее.
И меркнет красота подчас,
Когда ты рядом, нет роднее
тебя и чудных твоих глаз.
7.07.2011

Розгулялось в Україні пекло бандитизму,
Аж від нього густо пахне дух олігархізму.
В нас сьогодні у державі і жінок саджають,
Бо пихаті можновладці совісті не мають.
Ціни так попіднімали далі вже нікУди
Гребуть гроші олігархи, нащо їм ті люди?
А Гарант усе будує «правову державу»,
«корУпцію розвиває» наліво й направо.
«Схаменіться, люди добрі», - мусимо сказати,
«Чи й забули Ви про совість? – дозвольте спитати.
Із таким «добром» прекрасним прагнем до Європи,
А насправді, до Росії, волочимо ноги.
Отака у нас панове «псевдодемокрАтія»,
Термін кращий підберемо, все це – «Бандократія»

11.12.2011

И вновь душа взрывается от боли,
От боли безпросветной суеты.
И словно ангел надо мною
В царящих сумерках витаешь ты.

Мой путь тобою озаренный,
Влечет меня куда-то вдаль.
И лишь твой голос утонченный
Излечит горькую печаль.

Я вспомню милую улыбку,
И нежные, усталые глаза.
И вновь желанье загадаю,
Чтоб были вместе мы всегда.
15.11.2010 г.

Душа палає пусткою зневіри,
А в ній – безмежна чорнота.
І хоч життя таке коротке й швидкоплинне,
а виходу із лабіринту все ж нема.
Розтанули давно рожеві мрії в пекельному безвиході буття,
Немає вже ні віри ні надії у краще, світле майбуття.
Проте, благаю: Господи, помилуй,
Почуй всесильний Боже, палке та щире каяття,
І відпусти душі провину, щоб славила Твоє ім’я
Та сподівалась на спасіння в очікуванні забуття.
26.08.2011

Любов твоя – мов той кришталь сліпучо –срібний,
Іскриться, променить в моїй душі.
І лиш з тобою прагне серце бути,
У цій складній життєвій далині.
І будить доля приспані надії,
Нуртуючи уперто щастю шлях,
І оживає давня мрія - із присмаком
палких цілунків на устах.
Так хочеться хоча б на мить відчути,
Ласкавий дотик ніжних рук,
і голосу вишневий оксамит,
Тебе одну душа жадає пригорнути
Крізь сірість і сум’яття пережитих зим та літ.

9.03.2011

О моя найчарівніша квітко,
Як сильно кохаю тебе,
Незгасимим коханням палає
Безталаннеє серце моє.
Не можу вже більше терпіти
Нестерпнії муки розлук
Не жити!, не жити!, не жити!
Без ніжних і лагідних рук.
Ласкавих твоїх поцілунків –
солодких, п’янких, наче мед.
«Кохаю!, кохаю!, кохаю!» -
кричить моє серце з тенет.
Любові безцінний дарунок
подарувала доля нам.
Я вірю: ми будемо разом,
І щиро вдячний Небесам,
За пристрасть, надію і щастя,
Яке, я певен, усміхнеться нам.


8.11.2010

Спасибо, милая, за нежность,
За ласки теплые твои,
За ясный взгляд, ласкающий и милый,
Что сердце согревает мне.
Так счастлив быть с тобою рядом,
Пусть даже в те, увы, недолгие часы,
Когда так чувственно, безбрежно
свою любовь мне даришь ты.
Прости за горечь расставаний
И боль печальную прости,
Ведь для меня на всей большой планете,
Нет девушки прекрасней и желаннее чем ты.

2.12.2010

У лабіринтах пам’яті ловлю твою усмішку,
І ясний блиск закоханих очей,
Та ніжне, пристрасне зітхання,
Що рветься палко із грудей.
Зринають в спогадах щасливі ті хвилини,
Коли зустрілись вперше ми,
В серцях нестримнеє кохання запалили,
Щоб пронести його через роки…
І не згубити в круговерті одноманітних, сірих днів
Те найцінніше й сокровенне, що живить нас у світі цім.
Безмежно вдячний тобі, кохана, за розуміння і добро,
За те, що душу окриляєш, даруєш ніжність, ласку і тепло.
4.11.2011

Судьбы моей жестокое проклятье,
давно уж тяготеет надо мной,
Как дальше жить – не понимаю,
О, Боже, как терпеть всю эту боль?,
Боль постоянных совести мучений,
за то, что не могу ходить, как все.
Прости за боль всех прегрешений,
за все любимая, прости,
За недостаток мужества и веры,
За то, что не могу помочь тебе,
И защитить, от бури и ненастья
которыми наполнен мир,
И подарить несбывшееся счастье,
которого не подарю другим.

18.10. 2010.

Огонь любви пылает неустанно,
в моей измученной душе,
все мои мысли, постоянно,
родная ,только о тебе.
Я так хочу, чтоб были вместе
с тобою раз и навсегда,
и, от рассвета до заката,
не расставались никогда.
Ведь я живу одной тобою,
ведь я дышу лишь для тебя.
Ты – весь мой Мир, моя отрада,
любовь и счастье,
жизнь моя.
23. 08. 2010

Прости мне милая, родная,
за боль и за отчаянье прости,
Прости, что сам того не понимая,
нанес я вред твоей душе.
Разбередил я в сердце рану,
напомнив о любви своей,
В плену желанных встреч и расставаний,
живем мы вот уж много лет и дней.
И пусть весь мир покрыт тоскою,
а жизнь печалями полна,
В моей душе и моем сердце
всегда есть только ты – одна.
И лишь с тобой познал я счастье,
пусть это был – короткий миг,
Но нипочем мне бури и ненастье,
когда я нежным, робким поцелуем
касаюсь сладких губ твоих.
И что бы не придумала судьба – злодейка,
какой бы путь не ожидал нас впереди,
Сквозь все прегради и невзгоды,
приду туда, где будешь ты.
23.06. 2010

О, Україно! Моя безталанна державо!,
За що ж тебе руйновано не раз?
Мабуть, за вічне прагнення до волі,
Що завше було за дороговказ.
І майоріло над степами
жадане прагнення СВОБОДИ.
Неначе сизокрилий птах,
Крізь каверзи лихої долі,
Відлунюючи гомоном в віках.

Тут чутно шаблі дзвін,
сіяє гетьмана коштовна булава!
І вічна мудрість нашого народу,
Звеличена у Слові Кобзаря.
Народе мій, стражденний, волелюбний,
Мордований катами у лісах,
Повстань! Згуртуйсь! Скарай панву продажну,
Благаючи про Помсту в Небесах!.
Бо віримо, що буде перемога близько,
Усупереч поразкам гіркоти!
Лиш не вставаймо на коліна -
НЕ ВАРТІ ЦЬОГО ПРОКЛЯТІ КАТИ!!!!!.


22.03.2011

Знову душу мою зігріває
про тебе лиш думка одна,
Дуже прагну тебе пригорнути,
Найяснішая зоре моя.
Розумію, як важко в розлуці
минають години і дні,
Мрію про ту найсвітлішу хвилину,
коли знову зустрінемось ми.
Прошепочу я ніжно,
торкнувшись твоєї палкої руки:
Що б не сталося, в серці моєму -
завжди житимеш тільки ти.
21.09. 2010