Порожня склянка на столі,
І ніч безсило загляда у вічі.
Сіренький день вже потонув вві млі,
Не хочеться лишати душу на узбіччі.

Так думається легко! В унісон
Складаються думки і рими.
Лиш мимоволі згадую перон,
Де ми з тобою розійшлись чужими.

Слова лягають на папір,
У пам'яті зринають силуети,
Думки летять далеко, десь до зір.
А почуття, не долюбивиши, хоче вмерти.

Про тебе думаю і згадую тебе,
З тобою розмовляю через простір!
Мені цікаво – бачиш ти тепер мене
У зорянім серпанку тої площі?..

Все, що хотіла, написала,
Безсило опускається перо, бо
Найголовнішої ж я теми не сказала:
Твоє кохання, чи воно було?

Все добре, нічого вертати…
Морозний день: «Як справи? Поспішаєш?»
Добре у віршах – нічого втрачати.
І відповісти нічого. Ти, не спитавши, знаєш…

2010