Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Флоріка фон Таненбаум (1945)

Отримані коментарі | Залишені вами коментарі| Інші коментарі

Коментатор Флоріка фон Таненбаум, [ 2011-11-08 17:39:27 ],
на сторінці твору     "Сонце"   Єфіменко Оксана

Дуже цікавий вірш, Оксано! І тут "форма" повністю невід'ємна від "змісту", цей вірш він й сам ніби змія що повзе до чи від сонця постійно рухається, звивається, що дає змогу читачеві ще сильніше відчути цей текст. Я не випадково написала "до чи від сонця", це дуже сильний образ, зважаючи на те, що змія є "холоднокровним" плазуном. І тут виникає така двобічність як у прямому так переносному сенсі, сонце і змія ніби дві різні матерії, але при цьому змія так чи інакше повзе за ним, відчуваючи залежність...мені здаєтья це перед усім навіть не натуралістична а така духовна залежність, вона навіть йде проти власної природи змії однак змія нічого не може з собою зробити...Чи знов таки навпаки, змія повсе Від сонця і тоді картина цього вірша інша однак не гірша, однак ми з Вами прекрасно розмуіємо що не це важливо, що не про змій тут мова...Однак сам образ зміїї це та сама абсолютна метафора котрої так прагнула і прагне будь яка людина що може називатится поетом...І Ви ,звичайно, саме ця людина. Дякую Вам Оксано.
Коментатор Флоріка фон Таненбаум, [ 2011-11-10 15:08:34 ],
на сторінці твору     "Жоржині на пору"   Єфіменко Оксана

Не розумію як можна так "впритул" дивитися аби не зрозуміти цей неперевершений образ, на якому частково як на мене цей не менш неперевершений твір і побудований...цариця на своєму сліді...знов таки практично абсолютна метафора, сами цим словосполучення передається уся необоротність долі Ліричної Героїні, так ніби вона погрузла у цьому своєму сліді, не просто зним злилася, ні, повністю протилежне, вона ніби застрягла на ньому і стала його частиною, вона ніби стала якимось монументом...незворушним монументом, ніби це такая її знов таки доля бути цією царицею, доля, що йде можливо проти її власного бажання, однак не проти її Розуміння необхідності цього, нагадує епізод с роману "Майстер і Маргарита" коли Маргариті потрібно було стояти на балу Сатани та приймати вітання від мешканців пекла...і кінець цього вірша він ніби підтвердужє це...незворотність цього акту...і головне шо Вами він зображений як практично акт милосердя...іще одна асоціація особисто в мене з текстом Пауля Целана "Herzog der Stille", Гецог чи то Князь тиші, його думаю можна знайти в українських чи то російських перекладах, там теж, цей герцог тиші зоображений у подібному печально-власномму образі...що збирає своїх солдат коло замку і роздає їм "стебла печалі" да йде "щоб мечі опустити" і звичайно там як і у Вашому творі неперевершено майстерно передано відчуття Осені...В котрий дякую Вам Оксано за те що Ви робите.
Коментатор Флоріка фон Таненбаум, [ 2011-11-16 16:55:06 ],
на сторінці твору     "*** (минулаcя ще...)"   Єфіменко Оксана

Ах, Оксано, цей Ваш витончений містицизм....Ось у авторів вже можна казати "попереднього" поколіняя ну наприклад у Андруховича їхньою так би мовити "фішкою" був такий ось гоголевсько-булгаківський гротеск, що вони самі й зазначили, у Вас же, як у представника нової хвилі сучасної української поезіїї, власне одного з тих кого можна по пальцях таковими назвати, в Вас зовсім інше...парадокс в тому що саме стосовно Вашої творчості дуже важко прогледіти якийсь вплив...Ми власне саме це на попередньому тижні обговорювали з одним відомим віденьским професором славістки, саме цей так званиий "феномен Оксани Єфіменко", він особисто намагався вгледіти на Ваших віршах вплив українського футуризму ну й звичайно зокрема "Розстріляного відродження" знов таки зокрема ранього Тичини та віршів Хвильвого.Я гадаю, що частково він може мати рацію, однак лише частково.Й справді, деякі елементи тут присутні, знов таки в цьому Ваш феномен і полягає,Вас неможливо до "приягнути" до чогось конкретного бо конкретне воно і є конкретне, бо конкретне - було. А Оксана Єфіменко - ні, Оксана Єфіменко це Сучасна Українська Поезія а не якийсь там штучний "укрсучліт", Оксана Єфіменко це мозайка української писемності, це Сучасне Українське Бароко, думаю саме так, чомусь саме це слово в мене асоціюється з нею. Дякую Вам Оксано, не тільки від мене а і від багатьох тих, кто захоплюєтья Вашою неймовірною творчістю.