бо жінка, як блиск вина,
розіллється у твоєму тілі
і заволодіє твоєю тишею
увійде без дозволу
без остраху
і оселиться
і жеврітиме всесвітом
і заплітатиме у коси вірші

кожен м’яз твій пам’ятатиме
медвяний запах її тіла
осінню прохолоду вуст
осоння наготи
звабливу ефемерність ліній
розхрестя журавлине
летку граційність рук

ти дозволив їй увійти
у замкнений на сім вітрів поранок
напоїти плоть ніжністю
колисковою мовою розчинитися у долонях
заманити у сни яблуневою грішністю
між весняними ребрами строф
божевільно біліти снігами

… навстіж відкрити сонце
віршам, що стали птахами