гіркота, полинова гіркота слів –
виразками язик пошматований.
пий мою гірку кров, пий –
вона надновою вирує у скроні!
пий мою солону кров,
що краплею на лезі рядка згорнулася.
її плазмоїдами сьогодні знов
вірші зіллються.

вона - на тротуарних плитках
на здетонованій трамвайній зупинці.
вона – намистинками вздовж розірваної нитки
підземки, яскрава, як на картинці.

вона зміїться вздовж мертвого русла
околицями кладовищ-сіл.
порожньо у хатах, на вулицях –
лише гомін собачих весіль.

вона плескається, в електричному світлі іскриться
в чашах повних бенкетуючих під час чуми.
вона волає про Справедливість,
підриває відчаєм наші уми.

хто почує той шепіт набату?
хто відкриє їй двері навстіж?
нею, вируючою, чи нап'єшся, братику?
та вже не заллєш назад її, бражну.