Не буду більше наздоганяти тебе за весною
і чекати зими не буду
вичерпалась перед тобою своєю наготою
і за кохання билася в груди.

Обернувся спиною й обірвав слова,
на губах застили...
кам'яним лягли тягарем, як витвір мистецтва
твоя льодова брила.

Натягнулась струна адським надривом
приреченим часом зїджена
над тендітністю незламом, нелюдська сила
ніжність вбита і знесилена...

Падолистом зривається й тепло догорає
в кулак зібрані всі нерви,
ніхто нікого вже не обіймає
безглуздям засуджені жертви.

копіювати слайдами і днями...

Ти мій світ ілюзорних картин
вирваний з підсвідомості стертої
мій ненароджений син
совісті непереборної впертої,
руки на моїх руках ніжністю
відбитком без надуманих прикрас,
очі в очі нестримністю
кулики ТАМ тримають за нас….
Тебе так мало все ж мені
копіювати слайдами і днями...
не було тіней на стіні
зі спаленими вогнями...
краплини на склі не рахуються
все майже є на весні,
та все чомусь надрукуються
слова…І ми десь там угорі,
неземні…..

Мої вірші тобі не потрібні
ніколи не скажеш хто я для тебе.......
Печалі в тон, сиві дощі
стихія гнітюча,
але така заспокійлива...
Зникаю в порожнечі кімнат
недоспаною сновидою,
ти не підтримуєш створений чат
і маразматичний безлад......
Незрозуміла, невідчута
до глибини, щоб сказати лише очима...
Байдужа сіра душевна скрута
у літо загорнута, бруд без бруду...
Ні на що не схоже, не сандарт,
не вписується в стереотипи,
цій божевільні, філософи гарант
щось, та й шукали, Ніцше і Кант...
Такт за тактом музика живить
і проникає душею в клітини
навіть неможливе спинить
що таке спокій...?
клинить...

в прихованих болях майже грайливо…

Серед розтрачених благань
знайшов один раз порух душі
cкам`янілих на лід мрій - тікай,
щось схоже на кшталт кражі....
Вийняте з середини серце - тримай
і осад лишився в нутрі мов сажа...
так складно включити мізки,
сховати мільйони думок в каземати,
щоб притихли ітак тишком
років невбережені розтрати,
пролитих крапель живих навіщо
незібраних з роси квітів,
лиш холод зимою холодною свище
байдужих слів і сумних привітів....
Гарячих чекань і змерзлих не спішно
тремтінь подихів в хочу, можливо...
в серйозних досвідах нащо, лишнє,
в прихованих болях майже грайливо...

Відчути хвилюючу пульсацію вен
торкнутись слухом твоїх ніжних нот,
скував мову невимовний щем
у напрямку до надлюдських висот...

Симфонія Малера, ридаюче плакала,
меланхолічно розчинялись години
канонами вашими від себе відлякана
безглузда безпричинна причина...

І знов не про тебе мої слова
лягають клавішами на папір...
Болить, після швидко пролікованого грипу голова,
так важко стерти з пам'яті тебе, мій давній кумир...
Холонуть руки від безправ'я
і терпне мова від мовчання,
від незнання того, чи відчуваєш сни мого розпачу
і назавжди глибоко придушеного всередині плачу...
Змучилась бачити тебе в інших,
привидом з'являєшся в натовпі,
та серед них немає таких єдиних і як ти перших,
що сколихнув і розбудив на все, мене в мені...
Я знаю що зможу забути
ти цьому сприяєш вперто,
позбавилась наполовину вже твоєї ніжної отрути,
котра ненаситно, з насолодою по міліметру жерла...

І буде день такий як інші
скоріш за все не буде свята...
В мені, твої приречені тіні
з колін давно не дають піднятись.

Чи хтось тебе кохав як я...
для тебе скарб я чи загроза...
можливо, все це маячня
пригадую, ти бачив навіть мої сльози....

Зриває вітер листя й надію
тепло пів року знову чекати,
найбільший злочин не втілити мрії
забути б усе і до літа спати.

Пройтись би разом осіннім парком
ніжно руки твоєї торкатись,
здається, вічності було б мало.
І як же цього мені дочекатись......

Дощ лив сумом цілу ніч
моєму настрою в такт,
твій голос зі мною віч на віч
підписала б з тобою я пакт.

Відкрила власноруч сезон переживань
вступила в жовтень розкраявши рану
заподіяла шкоду собі без вагань
глузд здоровий помер, пірнула в нірвану

Хочеться розгубити слова між рядками
прочитаних поспіхом книг
і розум здурити чужими думками
щоб жити і діяти міг.

8.09.12

Провідник свободи й суму
Боротьби і волі сила
Суперечливі руни
Безвихідне знесилля.

Дивував нежданним,
Окунав в минуле,
Надумано парно
Оглушно забуле.

Ти була навіщо
Безглуздя. Забути...
Чи була ти лишня
Нещадна. Відчута.

Надривна байдужість
Твоєї забави
Таємна самотність
Забутої кари.

І втеча в розмови,
Пусті колотнечі,
Закинуте серце
В розпечені печі.

Спутані руки мотузками незаперечених слів
Застигло несказане в коротких гудках і бездія...
Між нами спливає як марево згублених снів,
Твоє несвідоме бажання і моя убита надія.

Пережиті тривоги розмов, печаль на проводі,
Ловило місто вібрації нашого тремтіння,
Обірвала дзвінок, заперечила доводам
І виріс холодний курган і з сірим камінням.....

Не існуєш взагалі, ніде,
Переконати незрілий розум,
Нехай хтось з памяті зітре,
Бо далі так не в змозі.

В тісному місті загубитись
Неможливо, впізнають обличчя...
Морозний морок заподіяв
Мій рідний убивця.

Не минуло неминуче,
Огорнуло німою кригою
Жалем болісно пекучим -
Холод...через раз дихаю.

Розпоришив не вперше мою душу
Закрив від світу блиск очей
Паузу що затягнулась не порушу
І краплю шкода сказаних речей...

Не розумію я твого мовчання
Перебираю варіанти різні,
Твій страх сильніший за бажання,
У серці й за вікном нестерпно слізно....

Змиритися з зимою з безсонцям і холодом
Нав'язала природа свій хід - не справити,
Мізерні дні... лиш грудень - наситилась мороком,
Заглибилась в себе, залишається марити.

Всі почуття десь позникали - навіть дивуюсь,
Зима волю ламає, а хронічне - так дивно лікує,
До свят без настрою святкового готуюсь
Ще двадцять п'ять днів, можливо відчую....

Чи ти думав про мене
Як слізьми вмивалась,
Як нещадно кинжалом
Назавжди поранив,
Без спокути зосталась
Перетерла сумлінням,
Ти для мене десь був...
Далекою тінню.
Десь блукала наосліп,
Зі смаком полину,
Позасвіт колисав
Чуттєвим безладдям,
Памятатиму щем
Я душі дозагину,
Поранена досі,
Своїм безпораддям.

Я про життя складаю пісню
Люблю я фільм "Сафо і "Місто янголів"
Мені буває в цьому місті дуже тісно
І сльози стримати не можу я коли вже край...
Переповнюють моменти щастя душу,
Полечу думками десь за небокрай,
Живий - хто раз відчує нестримну ніжність,
Тепло і ледь відчутний дотик від подиху,
Забуде про реальність і пірне у вічність.
І ти не знаєш , що погляд твій у ніч,
Мене зігріє від холоду...

Стікає сум по зраненому тілі,
Фальшивлять струни сподівань,
Хтозна яке прийняти зілля,
Щоб вичавити ртуть страждань.
У забутті знаходжу милість
Політ в божественному сні,
А поза ним безмежна сирість,
Чиясь байдужість і дощі...

Ось знов покалічили
Стерли свідомість
Який раз в забутті,
Невпинно на варті
Проклята совість,
Для чого ви дані в житті...?

Зробила вічність
Крок вперед
І знов пожартувала,
Розум не в змозі
Розбити тенет,
Відмовила.
Сама пропала......

Все що мала збережу
Складу в скарбницю спогадів
У тінь твою ввійду
І буду тинятись вулицями…
Себе, тобою я доб'ю,
Не заглушає музика біль.
В своє життя тебе візьму
Не затьмарює мозок дим.
Так порожньо стало,
Бо не чекаю вже дзвінка,
Мені самої себе мало
І так у всіх життях одна…
Шукаю в пам’яті хвилини,
Щоб ніхто не побачив сховаю,
У снах в пошуки порину
Як ти зараз? не знаю…

Тут хоч не хоч, та звикнеш до самотності,
Цвіркун є свідком глибини,
Не скористаєшся німою гордістю
Зникають сенси , бо життя спинив.

Чекання бісить, б'ється, рикошетить
Стискає волю у кулак
Хтозна ще скільки залишилось метрів,
Можливо я прозрію і побачу знак.

Злість також віднаходить рими,
Пускається в про все, ніяк
Набої знов шукаю, буду прима
І вирву з себе наболілий шлак.

Звук потяга доноситься здалека
І волю відбиває звук коліс
Звикати до самотності нелегко
І хтось до боротьби з собою не доріс,

Печаль крадеться й хоче розірвати,
А ніч чомусь не спокушає сном
І як мені з собою раду дати,
Стиснуло в грудях і у горлі ком.

Нещадно на кавалки розшматує
Немає спокою і ладу у душі,
На настрій твій постійно я полюю
Знайди мене, бо досі я на дні.

Дзвінок за дзвінком, та знову не ти
Хвилини в надії тяжіють,
Безглузді примари, думки в маячні
Надумані сумніви сіють...

І плавиться час, спливає у вік,
Минає можливість жити.
Ціна відвертості, мабуть рік,
За це - варто щирість убити.

Навіщо втрачати, що довго плекалось,
Що так забувалось, та збулось на мить,
Насильно роки тебе я зрікалась,
Та все ж ти мене зректися не зміг...

У просторі витає вірус часу,
Хворію днями, що марно минають
Годинник рахує хвилини скидає в масу,
Дві стрілки в напрузі постійно тримають.

Немає неба тільки сірий панцир,
Крихти позитиву холод розчавив
З примусу закинута в зимовий карцер
Життєвий плин ти мій спинив.

Ще час у серце нам вживили
Очам годинник відбиває ритм
Всередині рахунок безупинний,
Лиш вічне почуття збиває звичний хід.