Осені золото впало -
Усе що було то зівяло.
За вітром понесло у далі
Тонкії осінні медалі...

За що тільки та нагорода?
За що нас вітає природа?
Чи ж ми не забрали від неї
Частинки багатства своєї?

Вона ж віддає все що має,
Нічого в замін не жадає...
Чи з волі дає ті багатства?
Чи кориться як раба наша?

Скажи що ми маєм зробити,
Щоб далі в достатку нам жити?
Бо бачу що змучена рідна,
Розбита, принижена, бідна...

Вигляни в віконце,
В поле подивись,
Поки світить сонце,
Це прекрасна мить.

А в ніченьку місяць
на небі блистить -
То він поміж зорів
Одинокий спить.

А у лісі птахи
тьохкають для нас,
Хоч на дворі осінь,
літо чи весна...

Ніжно, моя люба,
тебе обійму -
бо ти моя згуба,
для тебе живу.

Нехай на нас небо
дивиться згори
і ми збережемо
цю прекрасну мить.

І тебе до віку
буду я любить,
і букети квітів
кожен день дарить.

Бо вони для тебе,
любая, ростуть.
Кожен день під небом
рясно так цвітуть.

Де ти моя люба?
До мене прийди,
Ці безсонні ночі
трохи скороти.

Може ти не чуєш?
чи небачиш ти?
Як тебе благаю,,
як прошу прийди.

Темна ніч на дворі -
місяць не зійшов
і на серці болі -
Тебе не знайшов.

А ще років прожити скільки треба
Своє обличчя звести в верх до неба
І що пройшло, нам того не вернути
тільки його неможна нам забути.

першу любов, і поцілунки й квіти
Адже любити так ще треба вміти
і рідну школу і веселий клас
як по голівці гладив вчитель нас

І як проводив хто додом дівчат
і як весь вечір грали у квача
Та вже не вийдеш і не побіжиш
бо вже дорослий, не дитина ти

Закінчив школу й університет
і чогось далі від життя ти ждеш
Ждати неварто - так життя пройде
тільки вчорашній день не повернеш.

Чекати щастя - точно маячня
бо так життя буде як западня
Впадеш глибоко і не вийдеш враз
бо буде важко, і потрібен час.

Та коли вийдеш зрозумієш врешт,
що ти існуєш лиш, а не живеш
і озирнешся, і заплачеш враз
Бо надто цінний ти вже втратив час!

Вже часу більше не лишилось
І розійтися нам пора.
Бо так нічого й ненавчились
І вороття уже нема.

Вже внас нема ані хвилини
І ти залишишся сама.
Та нешукай нівчому винних.
У всьому винна ти одна.

Вже далі йти немає сенсу.
Для нас пройшла ота весна.
Цілуєш ти кохану землю.
Та під ногами не вона.

Тебе віднесли твої ж мрії
Незнаєш де твоя земля.
Ти не повернешся вже більше.
Бо вороття... Уже... Нема...

Ти плачеш, неможеш так жити
незнаєш чи варто любити
А він залишився без тебе
та іншу веде вже до себе
Не можеш йому ти простити
а він зміг тебе лиш зганьбити
Що зробиш, така твоя доля
кайдани, а може це воля?
Обрати собі шлях в житті
і твердо по ньому іти
Вже більше небудеш боятись
що можеш в когось закохатись
Тепер ти сильніша за всіх
Свій біль перетворюєш в сміх.

Ти так його тоді кохала
І все життя його чекала
та він до тебе не прийшов
іншу любов собі знайшов
ти будеш плакати всю ніч
та лиш зустрінься віч-на-віч
і він відчує свою зраду
і ти його простиш одразу

А ти живеш лиш раз
і не втрачай той час
і ти його кохай
і вже не відпускай

і ти простиш йому ту зраду
в його обіймах будеш рада
цінніший він за все життя
і скажеш "Ти любов моя"
а він так ніжно посміхнеться
твоїх долонь легко торкнеться
тепер щасливіша завсіх
любов міцніша на землі

І знову темний час
Бо ніч прийшла до нас
В цю ніч чомусь не світить місяць

Хоч спати вже пора
ти в ліжко не лягла
В думках ти крутиш знову його зраду

пробачить незмогла
й лишилась ти одна
і він не повернеться вже ніколи

в грудях пекельний біль
бо зрадив тебе він
і ллєш ти у подушку свої сльози

і мокра вже вона
подушка та твоя
Неплач, нічого більше ти незробиш

Не треба брати ніж
хоч дуже гострий він
Своє життя не треба так втрачати

Ти краще запокойсь
поклич сюди когось
В такі хвилини ти небудь з собою

Повір що все мине
Кохання ти знайдеш
А він навіки лишиться без тебе.

Єдиної хочу навіки,
Заради кохоння і втіхи!
Яку зможу вічно любити!
Як душу, у серці хранити!
Прожити з тобою довіку,
Щоб років небуло вже й ліку,
А всерці лишилось кохання!
Будь перша - і будь же остання!
Та буде у нас хай дитина!
(Не мрію я зараз про сина)
Хай буде з тобою в нас донька!
Тепла має стільки як в сонця!
Красива хай буде як мати
(яку буду вічно кохати).
І колись засвітить в віконце,
Прокинувшись з ранечку, сонце.
І я обійму тебе, мила.
Ти будеш зімною щаслива...
А потім, як час у могилу -
Візьму до себе свою милу.
В землі будем разом лежати,
За світом всім спостерігати.
Обіймомось ніжно на небц...
Скажи ж мені милая: Де ти?!!

2010