А за вікном вже осінь... І звучить оркестр осіннього падолисту:
До – дощу сумна симфонія.
Мі – мінорні гами кольорів.
Соль – сольфеджіо пташиного польоту.
Ре – ремінісценція серпня у плодах.
Фа – фантазія бабиного літа.
Ля – ляпас мокрого листя на вікні.
І вже ледь чутно остання нотка:
Сі – сірома-вітер грає на струнах золотої кобзи.
І ці акорди осені відлунюють в моєму слові.

Кажуть, життя наше схоже на зебру: чорне і біле, веселе й сумне, добре й
жорстоке, солодке й гірке...
А я скажу інакше: життя - це веселка, повна палітра усіх кольорів...
ЧЕРВОНИЙ - присмак кохання, шалений ритм танго, розкішні троянди у моїх
снах, нестримний вогонь, що палає в серцях...
ОРАНЖЕВИЙ - тонкий аромат апельсина, що дитинство лишило по собі,
ясні іскорки в твоїх очах, яскравий танок почуттів та емоцій, а ще, осінній
карнавал...
ЖОВТИЙ - кажуть, розлука, а для мене - завжди несподівана зустріч,
кислинка лимону, щоб отверезити тіло і розум, золота нитка, що сяє у
темряві, сонячний сміх, що торкається серця...
ЗЕЛЕНИЙ - колір свіжості й краси, безтурботний хіп-хоп моїх мрій, легкий
аромат зеленого чаю, поцілунок першого весняного дощу...
БЛАКИТНИЙ - спокій літнього неба, легковажне кружляння у вальсі,
прозора сльоза, що тече по щоці, високий водоспад проблем і радощів
життя...
СИНІЙ - солоні хвилі у морі, ніжна усмішка твоїх волошкових очей,
оксамитні польоти в далекі світи, музика ангелів, що лунає для нас...
ФІОЛЕТОВИЙ - дивне мереживо спогадів, терпкий смак виноградних
фантазій, мелодії фіалкових вечорів, зорепад любові у моєму серці...

15.04.2011

Дивно, чому це люди вимірюють життя в роках? Адже життя – це не ті дні, що минули, а ті, що запам’яталися.
Іноді здається, що все навколо відбувається по графіку, а ти сама, ніби годинникова стрілка, рухаєшся по колу, щодня біжиш по тій самій дорозі, навіть не знаючи, куди. Але ж насправді життя – це кожна мить подарована Богом. Можна все життя чекати дива, а можна жити так, ніби кожна мить – диво. Чому б не дати кожному дню шанс стати найкращим у твоєму житті?
Буває, сиджу із чашкою гарячого чаю і занурююсь у спогади – добре, коли є що згадати й усміхнутися. А життя… Воно ж біжить, не зупиняючись… Невже я все-таки її впіймала, оту летючу мить життя?

09.11.2011р.