Автори /
Борис Грінченко (1863 - 1910)
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
* * *
•
Я - раб
•
Шевченкова могила
•
Хлібороб
•
Учителям
•
Українець
•
Україна
•
У темряві
•
Троянда
•
Тепер
•
Співцеві
•
Вона співа
•
Весняні сонети
•
Весна
•
Весілля
•
Бурлака
•
Боязким
•
Болить душа твоя?
•
Блискучії зорі, небесні світила
Переглянути всі твори з цієї сторінки
Я кохаю ті хмари похмурі,
Що під час велетенської бурі
Що під час велетенської бурі
Еге, се так, що за раба
Мене полічено з рабами,
Мене полічено з рабами,
Степи простяглися широкі,
Я убогий родивсь, і в ті дні,
Як вмирать доведеться мені,—
Як вмирать доведеться мені,—
Великії серця, великі розуми!
Я змалечку до вас мов до рідні тулився:
Я змалечку до вас мов до рідні тулився:
Він українець — це запевне,
Бо хвалить сало й галушки,
Бо хвалить сало й галушки,
Заквітчали безщасну терновим вінком,
Закували в тяжкі кайдани,
Закували в тяжкі кайдани,
Ми вийшли на працю,— не сходило сонце,
Мамусю, голубко! сьогодні
Не тоді нам у полі до бою ставать,
Коли ти хочеш, щоб твій спів
Вона співа — і серця поривання
У згуки ті вона перелива,
У згуки ті вона перелива,
Весна іде! В повітрі молодому
Далекий крик мандрівних журавлів
Далекий крик мандрівних журавлів
Весна красна прийшла з квітками
І сміючися позира,—
І сміючися позира,—
Гульня! Весільної співають,
Музики тнуть, бряжчать чарки,
Музики тнуть, бряжчать чарки,
Ой бурлака молоденький
На чужу чужину
На чужу чужину
Страшно бороться вставати
Проти насильства гидкого?
Проти насильства гидкого?
Болить душа твоя? Мовчи
І не кажи людям,
І не кажи людям,
Блискучії зорі, небесні світила
І очі ясні;
І очі ясні;