Екзотичний лотос і духмяна груша
Не з Едему-саду лине ця спокуса...
А крадеться нишком із-за твого вушка
Ще вчора вдавала з себе Попелюшку...
Як плоди троянди – твої стиглі губи
Заморське «мохіто» з усміхом голублять
Дикої гарденії розкрилися ноти
Ти моя піонна, красуне, навпроти!
Фангапані подих, туфельки червлені
Оксіґен ковтаю на усі легені ...
Радість життя мого – gioia di vivere
Квітково-солодких парфумів химера
Підборами – в серце, втіху на рамена
Ти сьогодні Трої прекрасна Єлена!

Кави філіжанка –
Краща колежанка,
Келишок кахеті –
Кращий кавалер.
Вже допито вечір,
Вже готова втеча...
Стародавній Львове
Обніми мене!

Заблуди у левах,
Загуби у брамах,
Заведи у храми,
Залікуй, зігрій...
Припади до серця
Пуп’янком троянди,
Старомодне місто,
Випещених мрій...

Рицарю-звитяжцю,
Cум розбав вечірній
Розтривож уяву
Румбою віків
Дихає бруківка,
Часу ретро-плівка.
Ти такий звабливий
В сяйві ліхтарів...

І
В руду країну велетнів-мурах
Літала ти у місяць свій медовий
Пастельні ріки розляглися у пісках
Невтомно праця розвозилась у візках
Між парасольками грибів двоповерхових
ІІ
Летовище. Зелено-синій сон.
І острівець у серці океану.
Туземці вбрані «по-гавайськи» в унісон (агенти).
Повітря кримінального мусон...
У змові – викрадення вас. Ги – бондіана...
ІІІ
Аквамарин небес на дні озер
Велосипедна подорож відкрила
Куди Шнель-бан возив вас дотепер...
Засмагу березень розносить волонтер
На пляж біжиш в ліску сховавши крила
IV
Посіпує борідку мудрий Фрейд
Звихнутись можна – тут така картина...
Фантазіям вмикаєш знов апгрейд
Нервово відміряє кроки Юнг
О, психології глибинна гільйотино...

(А мандри – це призначення твоє...)

Щемить...
Розлука
у серце стука

Ще мить і мука
опустить руки
в кайдани

Відкриті рани
стікатимуть
так багряно

Думки
кущем орегано
зростатимуть

Та час
віртуоз-ескулап
зцілить нас

Недужі
здамо км-проби
байдуже

Втечемо
у Ніццу
і у Сан-Ремо,
друже...

Думками
дощами
стежками
знайдемося

Навіки
на мрійливих
побережжях
поберемося

Втекли світанки босоногі
В густе мереживо доріг
Скарбами спогади убогі
Сідають влітку на поріг

Все швидше сонце до полудня
жовтогаряче тягне тіло
Не поцікавлюся у грудня
Де листопади відлетіли...

В життя театрі урочисто
Щораз даються нові ролі
Роки бурштиновим намистом...
За компліменти вдячна долі!

Поцілунки маскувались в подарунки
Від сердець палких пашілися пакунки
Кольорові, романтичні, дуже кльові
Орхідеї вбрались в мрії паперові
Галичанки – поставні панянки
Розважались: то в смішинки, то в мовчанки
Кавалери – ніжності манери
Раз у раз звертались до Венери
Мліли від зітхань кіноекрани...
....................................................
....................................................
У кондитерській ти запивала рани
У самотньому кутку - сумна картина
Не діждавшись свого валентина...

Я би м вийшла, як та пава до озерця,
Так ми вечір фіалковий країть серце
Ніжним сонцем, що з-за гаю визирає...
Там де любчик-рудочубчик м‘я чекає....

Батько лагідно казали: моя зоре,
Моя втіха і страждання, доню-доле,
Не віддам тебе за Тадека, чужинця,
За Дем’яна вийдеш, славного вкраїнця.

Бравий ґазда і поважний, і завзятий,
Як у батька будеш жити-раювати...
Як утне: «За гаєм, гаєм зелененьким....»
Хутко стане любим та миленьким.

Стерпло серденко зажурене дівоче,
Б’ється горличкою в грудях і тріпоче...
Воля ненькова незмінна і правдива
Й мати шепче: «Будеш з ним щаслива...»

Мої слізоньки поволечки втирались.
По весіллю милувались-любувались.
Літо збігло тихо. Вдерлось війни лихо.
Геть з старого дуба, чорнезна кручихо!

В партизанку мій Дем’ян подався.
Вірив в Україну, вірним їй зостався!
Віднайшли за гаєм, гаєм зелененьким...
Я зосталася з Івасиком маленьким...