Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Тарас Шевченко (1814 - 1861)

Отримані вами коментарі| Залишені коментарі| Інші коментарі

Коментатор Святослав Синявський, [ 2007-01-11 16:07:14 ],
на сторінці поезії     "* * *"   Шевченко Тарас

Коментатор НаЗаР КуЧеР, [ 2007-02-05 14:44:02 ],
на сторінці поезії     "* * *"   Шевченко Тарас

Коментатор Юрій Мединський, [ 2008-06-13 12:09:21 ],
на сторінці поезії     "Причинна"   Шевченко Тарас

Коментатор Редакція Майстерень, [ 2009-03-10 19:41:28 ],
на сторінці поезії     "На вічну пам'ять Котляревському"   Шевченко Тарас

НА ВІЧНУ ПАМ’ЯТЬ КОТЛЯРЕВСЬКОМУ

Джерела тексту:
першодрук в альманасі «Ластівка» (с. 306 — 312); список І. М. Лазаревського кінця 50-х років XIX ст. з виправленнями Шевченка (ІЛ, ф. 1, № 88, арк. 3 — 5). /610/

Подається за списком І. М. Лазаревського кінця 50-х років XIX ст. з виправленнями Шевченка. Конфігурація рядків 41 — 68 відтворюється за «Ластівкою» (с. 308 — 309).

Датується орієнтовно на підставі змісту вірша — відгуку на смерть І. П. Котляревського (помер 29 жовтня 1838 р.): листопад — грудень 1838 р., С.-Петербург.

Автограф не відомий. В кінці 1838 року Шевченко передав Є. П. Гребінці кілька творів для публікації в альманасі «Ластівка», про що останній повідомив Г. Ф. Квітку-Основ’яненка у листі від 18 листопада 1838 р.: «Він мені дав гарних стихів на збірник» (Гребінка Є. Твори: В 3 т. — Т. 3. — С. 595). Вірш «На вічну пам’ять Котляревському» Шевченко долучив до цих поезій («Причинна», «Вітре буйний, вітре буйний!..»), імовірно, пізніше. За свідченням П. О. Картавова, який склав опис підготовчого (він же й набірний) рукопису альманаху «Ластівка», вірш «На вічну пам’ять Котляревському» містився у ньому в писарській копії, й писарською рукою було написано прізвище поета: «Шевченко» (РНБ, ф. 341, № 443, арк. 8). За цією писарською копією вірш надруковано в альманасі «Ластівка» (с. 306 — 312; цензурний дозвіл — 12 березня 1840 р., дозвіл цензора П. О. Корсакова на випуск у світ — 27 квітня 1841 р.; див.: РДІА, ф. 777, оп. 27, № 273, арк. 21 звор.), але через недогляд до нього помилково приєднано й поезію «Тече вода в синє море...» (в рукопису «Ластівки» ці вірші містилися як два окремі твори).

Наприкінці 50-х років XIX ст. з альманаху «Ластівка» вірш «На вічну пам’ять Котляревському» з неточностями в рядках 9, 13, 55, 67, 85, 88, 90 — 92, 102 — 103, 105, 107 переписав І. М. Лазаревський (ІЛ, ф. 1, № 88, арк. 3 — 5). Переглядаючи цей рукопис після повернення із заслання, Шевченко вніс у текст чимало виправлень і переробок олівцем. Список І. М. Лазаревського з виправленнями Шевченка фіксує хронологічно останню фазу роботи поета над твором. До останнього прижиттєвого видання, що значною мірою було й підсумковим, — «Кобзаря» 1860 вірш не включено. В 40 — 60-х роках XIX ст. твір поширювався в рукописних списках з «Ластівки» (ІЛ, ф. 1, № 57, арк. 18 — 21 звор.; НМТШ, А-546; ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 207 — 212). Список у рукописному «Кобзарі» 1861, що належав І. П. Левченкові (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 3, с. 31 — 38) має в своїй основі текст «Ластівки» і водночас містить різночитання рядків 54 — 60 , близькі до згадуваних вище виправлень Шевченка у рукопису І. М. Лазаревського.

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 34 — 38, де вірш надруковано за «Ластівкою» разом з поезією «Тече вода в синє море...» як один твір, і того ж року за невідомим джерелом з кількома різночитаннями у виданні: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 1. — С. 200 — 203; вірші «На вічну пам’ять Котляревському» та «Тече вода в синє море...» подано як окремі твори.

На вічну пам’ять Котляревському — вірш написано під безпосереднім враженням від звістки про смерть українського поета і драматурга І. П. Котляревського (1769 — 1838). У ньому відбилася висока оцінка молодим Шевченком творчості І. Котляревського, якого він підносить як національного і народного поета, співця України. У вірші йдеться про /611/ І. П. Котляревського — автора бурлескно-травестійної поеми «Енеїда», першого друкованого твору нової української літератури, що відіграв важливу роль в її становленні. У наступні роки поетова оцінка І. П. Котляревського стає стриманішою. В передмові 1847 р. до нездійсненого видання «Кобзаря» Шевченко висловив критичні зауваження щодо «Енеїди» («„Енеїда“ добра, а все-таки сміховина на московський шталт»), виступив проти однобічного захоплення тогочасних письменників бурлескним стилем. Можливо, в зв’язку з цим Шевченко не включив «На вічну пам’ять Котляревському» до «Кобзаря» 1860. У повістях «Наймичка» і «Художник» Шевченко прихильно цитував рядки з «Енеїди», в повісті «Близнецы» створив перший художній образ І. Котляревського — «знаменитого поэта», чуйного педагога, що любив «все благородное, в каком бы образе оно ни являлось». Творчість І. Котляревського мала безперечний вплив і на Шевченка, який у своїй сатиричній поезії використав і переосмислив вироблені І. Котляревським на основі народної мови прийоми бурлескного комізму. Традиції драматургії І. Котляревського позначилися на Шевченковій драмі «Назар Стодоля». У 1845 р. Шевченко намалював акварель «Будинок І. П. Котляревського в Полтаві».

Де ватагу пройдисвіта Водив за собою... — Тобто троянців на чолі з Енеєм, головним героєм поеми І. Котляревського «Енеїда». Тут Шевченко цитує Котляревського: «Еней пройдисвіт і не промах...» (Котляревський І. П. Повне зібрання творів. — К., 1969. — С. 199).

Троя (Іліон) — стародавнє місто на північно-західному узбережжі Малої Азії, зруйноване греками близько 1260 р. до н. е. під час Троянської війни. Облога й здобуття Трої військом коаліції ахейських царів на чолі з Агамемноном складає зміст поеми Гомера «Іліада». І. Котляревський в «Енеїді» «перелицював» і своєрідно «українізував» поему «Енеїда» римського поета Вергілія (70 — 19 рр. до н. е.) про мандри й пригоди троянських утікачів на чолі з сином царя Анхіза й богині Афродіти Енеєм, вклавши в її сюжет гумористично-сатиричні картини українського життя.

Всю славу козацьку за словом єдиним Переніс в убогу хату сироти. — Йдеться про наявні в поемі картини й образи «слави козацької» — героїчного минулого України (типу «Так славниї полки козацькі Лубенський, Гадяцький, Полтавський В шапках, було, як мак, цвітуть. Як грянуть, сотнями ударять, Перед себе списи наставлять, То, мов мітлою, все метуть». — Котляревський І. П. Повне зібрання творів. — С. 142; «Про Сагайдачного співали, Либонь, співали і про Січ...». — Там само. — С. 79; «Такий ляхам був Желізняк». — Там само. — С. 149, тощо). Енея та його «ватагу» І. П. Котляревський наділив колоритними рисами запорозьких козаків. Їхні мандри у пошуках землі, на якій Еней мав заснувати нове царство — майбутню Римську державу, нагадували читачам пошуки запорожцями місця для нової козацької держави (Задунайська Січ, Чорноморська Січ) після зруйнування 1775 р. Катериною II Запорозької Січі.

Згадаю Енея, згадаю родину, Згадаю, заплачу, як тая дитина. — Блукання по світу вигнанця Енея асоціювались у Шевченковій свідомості з його власною долею недавнього кріпака, відірваного від рідного краю.

Там з вітром могила в степу розмовляє... — Образ запозичено з народної пісні «Ой у полі могила з вітром говорила...». /612/
1   2