Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Євген Яворський (1992)




Огляди

  1. Криклива ніч мандрує головою
    ***

    Криклива ніч мандрує головою,
    охоплює повік твоїх магніт.
    Мовчиш. Кричиш. У нотку із собою.

    У тебе очі, дівчинко, червоні.
    Скажи, впиваєш в себе присмак бід?
    Тамуєш сльози димом на балконі?

    Авжеж, тамуєш. Сякаєшся в крила.
    В чорнявих легше знати про політ,
    та не літати, бо таки несила.

    Елізабет, збери надію в жменьку.
    Держи так міцно, ніби там весь світ!
    Елізабет, не плач, моя маленька.

    Хоронять люди горе споконвіку.
    Отямляться - а вже опав той цвіт.
    Чекай, ще не роби з душі каліку.

    Елізабет, не вічними є грози.
    Тримають довго, але спинять хід.
    Елізабет, він прийде. Витри сльози.

    2013



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

  2. ОВСЯнка, сер
    На ліжку в лікарні лежав собі старець,
    кістлявий і сивобородий.
    Не міг він вже навіть піднятись без палиць.
    Чекав на епіграф природи.
    Він був не один. Вся велика родина
    прийшла попрощатись із татом.
    Побути з ним поруч в останню годину
    і... дещо важливе спитати.
    Першими слово взяли собі діти:
    "Батьку, скажіть ради Бога!
    Чому лікарі записали у звіти,
    що в Вас - венерична хвороба?
    Ви завжди навчали нас жити без бруду,
    мов смарагд берегти своє тіло,
    відкинути хіть, усіляку облуду...
    Самі ж так прожить не схотіли?"
    Тут з крісел піднялись, щоб злість десь подіти
    сестри, залиті сльозами:
    "Скажи, любий брате, хіба не хотів ти,
    щоб правда була поруч з нами?
    Чому ж тоді сам брав валюту нечисту?
    Чому в тебе світ - то театр,
    в якім критикуєш щораз чужий виступ,
    а сам - видатний махінатор?!"
    Завмерли у гніві присутні в палаті,
    і раптом докірливим тоном
    звернулась дружина... Теж мала спитати
    щось в даного серцем й законом:
    "Коханий, казав ти, що житимеш вічно,
    що завжди будеш біля мене.
    Невже це все було лише платонічно,
    а ти лиш розігрував сцени?"
    Старий посміхнувся, на бік повернувся
    і визнав відверто провину:
    "Я знаю, що сам жив невірно, що гнувся,
    не питайте мене про причину...
    Але... от ви, дітки, хіба не щасливо
    живеться у власних вам сім'ях?
    - задумались діти - щодень їм мов диво -
    й схилили погідливо тім'я. -
    А вам, мої сестри, завжди чисті руки
    хіба не полегшили ношу?
    - і сестри, що теж берегли цю науку,
    покірно потупили очі. -
    І ти, моє серце, моя люба доле,
    чи не жила ти мов за стіною?
    Вірячи в те, що не вмру я ніколи,
    чи ж не було спокійно зі мною?"
    - дружина закрила обличчя руками,
    її плечі беззвучно здригались.
    Слова не текли нічиїми вустами.
    Вже всі із усім розібрались.
    Старий ліг на спину, очі заплющив
    й спокійно віддав душу Богу:
    прожив він брехнею, себе лиш помучив,
    та іншим дав добру дорогу.

    2012



    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --