абрикосові кісточки
лізуть під ноги
аж у листопаді
дивно
думається мені
і пригадується
як гуртом кушували
соковиті літні плоди

ледь помітно
сніжинки врізаються в плечі
настає пора коли
ковдра набуває сакральності
і людей на вулиці меншає
уночі ходжу тільки я

у підошві застрягла кісточка
так іноді докучає думка
недоречні залишки літа
лізуть під ноги
пізньої осені
і ніяк їх не оминути
хіба що стерти у пил по дорозі




22.12.2013

Подивись і збагни: я чекаю
не алюзій непевних чи натяків
хоч у видивах схильна тікати
й післясмак тоді ловити нотатником.
Я чекаю на зустріч омріяну
хай не вийде легкої розмови
хай ми вільно помовчимо іноді
в архаїчних казаннях шукаючи щось
Прикидатимемось, ніби ми лише привиди...


19.05.2013

чиїсь спогади тліють
розбавленими опіатами
чиєсь майбутнє вистрілює
дивними кварками

теперішнє дрейфує
блукає лабіринтами
теперішнє - в минулому
"сьогодні" десь покинуто

теперішнє розсіяно
роздимлено туманами
теперішнє - в майбутньому
сховалось від фантазії

наразі "зараз" в розшуку
в міжчасся день поринув
і все, що відчуваєш -
лише сила тяжіння...

Закривавленими руками,
Руками чорними від крові
ти малюєш...
Лотос!..

Крізь війни,
мільйони війн
пізнається справжній
Логос.

Тут не існує зупинок,
Притулку шукати марно:
ти належиш тільки собі.

Тут лише скелі,
скелі та прірви
Тобі обирати - вершину
Або політ з висоти.

Тут темно:
Найвищою скелею сховано
Джерело не світла, а сяйва.

З кожною битвою,
Радше війною
до найвищоï скелі
ти наближаєшся.

Тобі знадобиться чимало крові,
Щоб намалювати на скелі лотос.

Тобі знадобиться чимало часу,
Аж поки з червоного він стане білим.



27.11.12

ядерний вибух
білий пил
падає чорне перо

нейроколапс
білий папір
падає чорне перо

кимось підібране
штучно літатиме
зникне у кванті пітьми

кимсь непомічене
падати нікуди
зникне у небутті

чорні птахи
бійка на смерть
кров стікає пером

битва думок
чорнилоточить
і заливає вином

поле бою
чорне пір'я
анАтемізує. додолу

мертві чи птахи-каліки
народять
матерію слова



жовтень 2012

її трусики пахнули ліліями
він чавив лимон у чашці
недофруктом і недоквіткою
потонули в апельсиновій казці...

ніби солодко, ніби яскраво
і кислинка зберігала цікавість
але подумки чекали фіналу
і, врешті-решт, дочекались.

зблід апельсиновий потяг
розчинились казкові протони...
її трусики дихають ліліями
а він усе марить лимоном.