Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Тера Новіц (1996)



Художня проза
  1. стрімкий ковток
    Місця, речі, пісні і фото мають феноменальну пам'ять. Ніби проходять місяці, а коли проходиш мимо особливого місця чи вмикаєш пісню, серцебиття пришвидшується і виринає образ подій, котрі наполегливо ховала в закутках пам'яті.
    І мозок зрадливо нагадує : - отут ви сиділи, сміялись з дурнуватого жарту.
    Спогади видають картинки старого кіно, на яких зображена маленька кімнатка, де з меблів понищений стіл та пробитий диван, крісло і тьмяна лампочка, а тишу спотворюють два щирі голоси та почуття, передані бумбоксом.
    Але моменти короткі, як епізоди другорядних акторів, наступний слайд - і перед очима напівпорожня кімната, теплий чай і ноти металліки, різдвяна метушня, купи ялинових гілок, прикрас і запах хвої в старому залі, дивні погляди відвідувачів, приглушені відвертя пономарьова з колись гучних динаміків. Зима, сніжки, короткі ночі, в яких немає місця сну, а лише каві і фільмам, віршам полозкової і смакові "ромашки". Дві хвилини – і плавний переліт у весну. Вже без нього.
    І тоді починаєш шкодувати, що життя - не Вінамп і не Медіа Плеєр, в яких кіно прокрутиш назад, якщо момент сподобався.
    При коротких зустрічах обмін натягнутими посмішками, офіційні питання "що нового?", і ні слова про розбите горнятко. Ніби й не було нікого. Ніби не було його. Ніби не було мене. Ніби ми – старі знайомі. Бо друзі – набагато інтимніша річ, яку цінують тільки двоє, а не пародія в старому залі на прогнилій сцені.
    І потім як не залатуй дірки стосунків чи клей шпалери в залі, одна драма не повториться двічі.
    Це як пиття другої чашки кави після того, як обпекла ясна занадто стрімким ковтком. Життя взагалі може перетворитися на один стрімкий ковток.



    2011


    Прокоментувати
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -