Пливуть потоки сірих мас,
Простягнувшись вдалечінь.
Для них один і той же час,
Та і кожен просто тінь.

Рухи, жести, сльози, сміх,
Навіть те що в голові.
Хтось в руках тримає їх,
Не спускає мотузків.

Один блукає, інший спить,
Віє холодом зіниць.
І кожен раз остання мить,
Не сховати хворих лиць.

Пливуть потоки сірих мас,
Простягнулись вдалечінь.
Вони давно ніхто для нас,
Та все ж помолимся. Амінь.


понеділок, 4 червня 2012 р.

З’явилось запитання, породили страх і гнів,
І відповідь ту знали,був вогник, що вже тлів.
Забрязкало металом все навкруги, з рупорів,
Хотіли знову правди, розіп’явши без хрестів.

Я чую свіжий сморід, то принесли вітри,
І бачу світлі лиця над рівнями землі.
Я знаю, що не брешуть людські прості вуста,
Та знаю де сховали і правда не проста.

Та істина вбиває, бо помсти не минуть,
І поруч справедливість, хай як її клянуть.
Не стримати пожежі, жаринка дасть врожай,
І згинуть світлі лиця, не бачити їм рай.

2012

Сумно на душі, хочеться забутись,
Не бачити всього, що стало таким звичним.
До того що було, вже не повернутись,
То ж в пам’яті воно є і буде вічним.

Немає перспектив, нічого не рятує,
І тільки силует, що вдалечінь крокує.
Видно як йому назустріч вітер дує,
Хай хоч розірве, та він не позадкує.

Яка його мета, де ж ті перспективи,
Куди його несе та сила що не гасне?
Для того щоб іти не треба тих мотивів,
Чим не до душі, що шанс дається власне?


2012