Ти бачиш, знов весна квітує вишнями
І зеленню ясно так п"янить.
Сьогодні знов на ту стежину вийшли ми ,
де радість нам дарує кожна мить.

Моя весна медами переповнена,
Моя весна жагуча і ясна.
Не спинить нас сьогодні перепонами
Ні небо, ані доля навісна...

Мені снилась зима - білосніжна замріяна фея,
Що блукала собі по забутих і диких стежках.
Я ступала за нею у дивному царстві Морфея
А зима колисала печаль мою в своїх руках.

І сніжинки легкі танцювали у травах поснулих
Сивиною сріблили нахмурені скроні верби,
Їхній шелест легкий навіть зорі небесні почули
І п"янким зорепадом скотились під ноги зими.

А вона все ішла між дерев і засохлого листя,
ледь торкаючи небо пухнастим своїм рукавом.
І грайливі сніжинки у зоряну вись здійнялися,
Щоб з вітрами погратись й на землю спуститися знов.

Я раділа у сні і під віями щастя іскрилось,
Шкодувала лише, що не я - та красуня зима.
Може б серце льодами холодними , білими вкрилось
І ясніла від снігу холодна і мертва душа.