У вас є благо це Москва
І завойовані міста,
Багата є у вас Сибір
І ваш ганебний «руський мир»,
Маразм принижених царів
І гній і смрад з усіх шпарин.
Для мене Русь - моя земля
І Україна є вона
І роботящий мій народ
Знов здобуває всіх свобод.
А ваш імперський деспотизм
Людині в душу міцно вліз
І душить все, що є живе
І сіє смерть і горе жне.
Одні навколо вороги,
А ви святі як ті боги.
Підла наскрізь - не месія,
Нарекла себе – Росія.
Та річка Рось ріка моя,
У вас отруєна вода,
Тече вона в твою Орду,
Що завела тебе в біду
І ти за спинами людей
Стріляєш у моїх дітей.
Минуло вже багато літ,
Як ти несеш ординський світ
І кров Алеппо і Чечні,
Донбасу проливаєш ти.
Та сила наша розцвіла
І ми повстали проти зла,
А світ очікує і жде
Коли Орда сама впаде…
2017 рік

Задовго до народження Христа,
За п'ять тисячоліть старої ери
Вже українська велич проросла
І світу понесла свої поеми.

Ми від землі, орала, орача,
Жили без меж, кордонів, частоколів,
Для захисту виймали ми меча,
Дотримуючись лицарських устоїв.

І ми були завжди живим щитом,
Що захищав від знищення народи
І поле бою сіяли зерном
Як і на заході, так і на сході.

Цінуємо людей і вільний труд,
Саме життя і право на свободу,
А нас насильно заганяли в бруд,
Несли погибель нашому народу.

Та переважно у своїй судьбі
Злагоди всі ми шукали не завжди
І гинули в нерівній боротьбі
Під тяготою між владної вражди.

Минуло стільки цих тисячоліть,
Та залишився в степових просторах
Наш споконвічний хліборобський зміст
І наша віра у своїх соборах.

Ми тут з початку, ми широкий міст
На перехресті всіх цивілізацій
І піднімаємося в повний зріст
Об'єднуючи ці світи й нації.

І ми вбирали в себе краще все,
Що створювали люди цього світу,
Тож тільки вся громада збереже
Гуманність, справедливість і освіту.

Це наш політ в майбутнє, у нове
І наш взірець всій світовій спільноті:
Ми м'яко відторгаємо старе,
Як у житті, так і в своїй роботі.

2013

Пам'яті Івана Низового

Народи, нації і класи
Історії творці чи безпорадні маси,
Рушійна сила соціальних змін
Чи джерело традицій та духовних сил.
Була у нас козацька Україна
І Київська могутня Русь,
Та з часом залишалася руїна,
Бо ворожнеча роз'їдала нас чомусь.
Все українське ревно в нас душили,
Але не вимирав наш волелюбний дух
І ми весь час його в собі носили
Та він і досі не потух.
Ти робітник Донецька, чи селяни
Волині, Рівного, Карпат,
Єдиної країни громадяни,
Чому між вами знов такий розбрат.
Напевно, нам історія не вчитель,
Коли не розуміє брата брат,
То спритний ваш хазяїн і гнобитель
Все багатіє, розквітає у стократ.
А розум нації, її перлина -
Одних нещадно винищили,
Інших вже купили,
А треті з розпачу поглибились в собі,
Та кличе вас стражденна Батьківщина -
Не полишайте матір у біді.
Доволі захищати їхні інтереси,
Не попаде тобі із панського стола,
Злочині ці криваві меси
Вже не осяють хижого чола.
А сила наша в єдності така,
Коли виходять і ідуть мільйони,
То не встоїть ні зграя їхня зла,
Ні їх брехня, ні їх лихі закони.
Будуймо разом наше майбуття,
Щоб для людей, для творчості і злету
І хай любов'ю повниться життя
І всім, що мріялось Поету.

2013 рік

Ти іншим став,
Прийшла пора,
З очей спадає пелена
І бачиш вже, твої права
Сьогодні лиш пусті слова
В устах отих, хто чує всіх,
Кому народове болить
І мучить їх, бо ще земля
Їм не належить майже вся.
Вставай і захисти себе,
Бо сила й розум в тобі є,
Країна є, своя сім’я –
В твоїх руках і їх життя.

2012 рік

Они сказали, где уж проще,
Что вовсе я и не поэт,
Какой хотите вызов бросьте
Не сокрушит меня любой ответ.

Пусть я еще ребенок в жизни
И не могу всю глубину ее объять.
Но проникая в ее тайны,
Я не хочу и не могу молчать.

1969 год

Треба повертатися к початкам,
К тій первинній суті нашого буття,
Коли жінка одарила світ малятком,
Понесла майбутнє у життя.
І вкладала все своє глибинне
І любов і ніжність і тепло,
Щоб її дитина була гідна
Людського призначення свого.
Щоб батьків постійно шанувала
І любила ближнього свого,
Щоби совість з малку не втрачала
І добром платила за добро.
Але братства в котрий раз не сталось,
Справедливість загубилась враз,
Коли всі ми поодинці намагались
Наближати свій щасливий час.
І зростали стрімко нові бранці
Під розмови, заклики і обіцянки,
Розділили нишком нашу власність -
Капітал не любить світло й гласність.
І хизуються: ми демократи,
Ми еліта, істинні сини,
Заганяють знов людей за грати
І панують наші паничі.
Мій народ, на що ти сподівався,
На яку турботу і любов,
Коли майже всі твої обранці
Грабували і грабують знов.
Треба повертатися к початкам,
К тій первинній суті нашого буття,
Коли краще віддаєш нащадкам,
Щоб творити спільне майбуття.
2012 рік

1.
Магічна сила капітал:
Товар, гроші знов товар,
Та щоби мати покупця
Забудь призначення митця.

2.
Все що існує є в зв'язку
І цей зв'язок є суттю існування
Людини і в яку
Ти віриш поза всі вагання.

3.
Звичайно, можна все спостерігати
І малювати ці картини,
Але потрібно українство піднімати
На світові вершини.

2012 р.

Я не умру, я житиму в серцях
Своїх дітей і нашої родини,
Найкраще наше світиться в очах
І ви несіть в майбутнє свої мрії.
Я не умру, я весь щасливий час
Подарував коханій своїй жінці,
Щоби любов переповняла нас
І ми горіли вдвох, не поодинці.
Я не умру, бо не складав я крил
У справі тій, що нас опанувала
І витрачав я так багато сил,
Що на все інше вже не вистачало.
Я не умру, я нове відкривав
В моїх нащадках, учнях, побратимах,
І все що знав, що створював, що мав
Я людям віддавав, що було в силах.
За їхній біль, їх сльози, їх журбу
Горіло серце і палали думи:
Щоб справедливість мала ще вагу
Її виборювати мусять люди.
Я не умру, бо я творив життя,
В моїй роботі і в своїй любові
До кожної людини трударя
У щирих почуттях і чеснім слові.

2011 рік

Вже третій рік як вільна Україна
І вільні ми, від всього вільні ми,
В поля не треба виходить в жнива
І на заводах нас давно нема.
А як кричали ми: - ганьба, ганьба,
Геть цю партійну диктатуру.
І обіцяли нам права,
Добробут і культуру.
Ламали все руками трударів
В ім’я свободи і прогресу
І багатіла купка нових хазяїв
У боротьбі суспільних інтересів.
Так і права отримали сучасні,
Вирішуємо всі проблеми власні.
В базар перетворили всю країну,
Торгуємо життям і гідністю людини.
І нові вже керманичі,
Одні слова і жар душі.
Так це і є жаданий рай
Де розквітає рідний край.
Омани жертви жалюгідні
Невже це все на що ми гідні
І більш як продавати труд
Нам в цьому світі не збагнуть.

1993 рік

Русь-Україна моя,
Рідна, батьківська земля.
Ти і біль й любов моя,
Русь-Україна моя.
Скільки літ сини твої
Здобували волю,
Проливали кров і піт,
Проклинали долю.
Революцію свою
Світу запалили,
В громадянській боротьбі
Братів погубили.
Відстояли Батьківщину
У війні кривавій,
Та нарешті об’єднались
В трудовій державі.
Я не можу зрозуміти,
Як змогли невдячні діти
Знов народ наш розділити.
І чому наші гетьмани
Продавали честь і справу,
І, як викуп, заплатили
Щастям й долею країни.
Нам потрібно не забути
Хто ми є і ким нам бути,
Бо живе в нас і понині
І велич Київської Русі,
Ганьба і слава України.
Русь-Україна моя,
Рідна батьківська земля.
Ти і біль й любов моя,
Русь-Україна моя.
1993 рік

Люблю, цілую, обнімаю,
Таку як є тебе кохаю.
І якщо в долі два крила
Одне це ти, а друге я.

Люблю коли мене бажаєш,
Чи непомітно віддаляєш,
Коли голубиш або мучиш
Ми вдвох здолаємо ці кручі.

Люблю за те, що ти чекаєш,
Весь час мене оберігаєш,
За всі твої безсонні ночі
Люблю, цілую твої очі.

Люблю тому що надихаєш
І над буденним піднімаєш,
Найкращі почуття мої
Ти будиш з глибини душі.

Люблю, сподіваюсь, вагаюсь,
Ти надійне моє джерело,
Тому до тебе повертаюсь,
Щоб зі мною в житті не було.

2007 рік

Живу, радію я життю
Коли творю, коли працюю,
Коли одну тебе люблю
І лиш тебе цілую.
Хочу відкрити почуття
Їх серце дарувати зможе
І в цьому мабуть суть буття
І суть людини схоже.
Тому напевно саме ти
Весь час мене оберігала
І через всі наші роки
Вела, чекала і кохала.
І я без тебе тільки тінь,
Чи може ще солодкий біль,
Чи марно прожиті літа,
Чи твоя радість чи біда.
І все ж щаслива я людина,
Коли зі мною поруч ти,
Я піднімаюсь на вершини
І хочеться тепло нести.

2009 рік

Не переборене моє кохання
До тебе йшов я стільки літ,
Моя надія і моє вагання,
Моя жага і мій політ.
Політ думок і почуттів,
Нестримний вибух творчих сил,
Коли всі справи і слова
Сіяють радістю тепла.
Його нести мені завжди,
Як поклик рідної землі,
Як щирий твій палкий вогонь,
Що зігріває знов і знов.
Тому іду я до кінця
Початку нового буття,
Прийму і славу і ганьбу,
Бо я люблю і я живу.

Поговори зі мною, ластівко моя,
Щоб у мене кружилась голова,
Щоб ніжне розливалося тепло
З душі і серця ще мого.

Щоб ти всміхалася мені,
Як перші промені весни
І щоб хотілось знову жити,
Перемагати і любити.

Щоб відступав біль самоти,
Коли зі мною поруч ти
І твої вчинки і думки
Я поділяв би назавжди.

Щоб зникли зради і образи
Коли серця палають разом.
І щоб не гаснув цей вогонь
Несу тобі свою любов.

Щоб право кожного було
На щастя, радість і тепло,
Щоб ці найкращі почуття
Живили все наше буття.

Непомітно в життя увійшла,
Полонила і серце і душу
І про Вас зараз думаю я
І любити і мучитись мушу.

Вже спливають у вирій роки
І ні що цей політ не зупинить,
Але як зупинити ту мить
Коли ти була зовсім щаслива.

Чи коли ти сестрою була,
Чи маленькою донею з татом,
Чи в кохані щасливо жила,
Чи як ніжна і лагідна мати.

Знаю все це було без мене
Та я бачив твої щирі очі
І палали вони добротою
І палили красою охоче.

А коли виливали журбу
Чи ставали такі невеселі,
Значить взяла ти ношу важку
Берегині сім’ї та оселі.

Непомітно в життя увійшла,
Полонила і серце і душу
І про Вас зараз думаю я
І любити і мучитись мушу.

Подарувала сильні крила
І новий світ мені відкрила
І надихала на політ
З собою підняла в зеніт.

Та я не знав, як дуже важко
Літати у полоні щастя,
Та підніматись на вершини
Любові, людяності й віри.

Нести тепло, світло надії,
Коли болить, чи гинуть мрії,
Та виливати серце й душу
В оці вірші та вчинки мушу.

А ти вела не відпускала,
Здавалось сил більше не стало,
Та ми у парі знов кружили,
Горіли, сподівались, жили.

Я подумки лечу до тебе,
Радію, мучусь і люблю,
Не віддаляй мене від себе
Прошу, благаю і молю.

Ти відчуваєш дуже хочу
Побачить сонечко своє
І обнімати і кохати
І цілувати всю тебе.

І так до себе пригортати,
Щоб ми зливалися в одне
Бажання, почуття і тіло
З любов’ю, з трепетом та щиро.

Щоб дати простір почуттям
І мріям рідної людини,
Щоб доля дарувала нам
Цих насолод хвилини.

Та віддавати цю любов
Довкіллю, людям та дитині,
Щоб це повторювалось знов
Не тільки з нами а ї з усіма.

Тому по справжньому люблю
Оцих людей і нашу землю
І лагідне твоє тепло
І вибух почуттів безмежних.

2008р.