В думках слова, котрі не розіль'ються
Не впадуть тушшю на сухий папір
А все тому, що люди посміються
І полетять каміння в чужий двір

Я буду сам себе потихо лікувати,
Не дам закрити серце на замок.
Мені не треба війни вигравати!
Моя борьба, завершиться у строк...

Я битись буду поки я живий
Бо душу дуже легко осквернити
Загартуватись треба поки молодий
Щоб потім по життю достойно жити

Я все частіше при розмові
Ховаю очі від людей.
Втопивши погляд у підлозі,
Немов наляканий плебей.

Життя пером написано в очах.
Не кожному підсильна книга ця!
Моя колись літала в небесах,
Тепер хрестом закопана була...

Бар'єри долі не ламають.
Вона у кожного своя.
Ламають люди на дорозі,
Через котрих іде вона.

Jersey City 06.07.2013

Коли думками добиваєш розум,
І вже пропало світу сприйняття,
Забудь за все, що ти колись хотіла.
Пірни цілою в течію життя!

Послухай серце і довірся небу,
Бо розум, не завжди суддя.
Часами він веде до "рубікону",
А в інший час, це "ахілесова п'ята".

Життя твоє в тривозі пролітає,
Бо в ньому споконвічна боротьба.
Ночами серце груди розриває,
А в день із розумом іде війна...

Проміння сонячні відкрили мої очі,
А потім кава жить допомогла.
На вулиці холодні стали ночі.
Тепер мене любитиме зима.

Зимою якось все не по собі
І навіть кіт шукатиме покою,
А я люблю побуть на самоті,
Насолодитися наркотиком cпокою.

Думки мені продовжують життя.
Приносять радість, горе і турботу.
І навіть деколи хвилини каяття.
Це Божий дар поговорити із собою...

14.01.2013

Ще вчора вони спали в тісноті,
На нижній полці шумного вагону.
В обіймах разом тішились весні,
Під темне пиво й тихий звук шансону.
Переплітали свої теплі руки,
Куривши тихо в тамборі брудному.
І проводжали у вікні перони,
Вони були такі всі загадкові...
Ось так тягнулося роками,
Та відстань вимірялася квитками.
А скільки бачили ті стіни,
Задимлені від диму нікотину.
Вони любили магію вокзалу,
Хоч часто їх тут розлучало
Але ж і з щирістю стрічались.
I далі шумно на вокзалі,
Сумує натовп на пероні.
Чекають потяг. Кожен свого.
І знову сльози у вікні.
Вернувся потяг Львів-Станіславів.

Сьогодні я люблю тебе таку,
Бо вчора, я знайшов тебе у сні.
Колись давно мені таку чужу,
Тепер впізнаю навіть в тіні.

І так багато нерозумних слів.
В котрих втопили свої очі.
Сусіди наших дальніх берегів,
Та взяли в руки гості ножі.

Вони готові руйнувати все!
Хто вам подякує, скажіть мені?
Для вас то всеодно пусте.
Чому ж ви бачите мене в війні?

Ми ж заблукали на землі.
Чому не можеш ти знайти себе?
Тебе щоночі я знаходжу в сні,
Але ж втікаеш ти від мене.

Та все ж колись настане день.
І ти знайдеш себе в мені.
Та покладемо ми всьому кінець.
І вже не бути тій війні !!!

(Jersey City 13.04.2012)

Стікали хмарами години
На тлі червоного вікна,
А ти справляла роковини,
В бутилці теплого вина.

В уяві бігли кіноленти,
Колись щасливого життя.
І ті щасливії моменти ,
Перетворились в каяття.

Навіщо ти спалив до тла?
Невинної дівчини почуття.
У них ж любов твоя цвіла,
Й гнилою впала того дня!

Коли покинув рідні береги,
Ти зрадивши пішов в чужі краї.
Ступивши на пісок омани,
Ти вщент розбив ті вірні скали.

Ті скали вже не возведе ніхто.
Пісок ж розвіє вітер по землі.
І сам для себе ти будеш "ніхто",
А поки ти у сні, на висоті...

Але ж вона не буде вже твоя.
Навіки стане мов чужа.
І понесе її до нового життя,
Розвіюючи в вітрі імена.

Прийде тобі лиха година
І та лукавая змія.
Візьме тебе y домовину,
А заодно й твоє життя.

І що мені на це сказати?
Ти втратив ангела свого.
З котрим могли удвох літати,
Якби не зрадив ти його!

(Jersey City 01.04.2012)

Не буду більше писати.
Нікому воно не потрібне.
Для чого ж моя відвертість,
Як нікому те читати?

Тепер всі живуть брехнею,
Від правди вони червоніють,
Лукавство тепер величають,
А дружбу давно зневажають.

Живуть за рахунок кривди,
Кохання в грошах виміряють.
За своє життя нікчемне,
Бідних батьків проклинають.

Для кого ж тоді писати?
Навіщо тратити сили?
Ще будуть потім сміятись:
"Немов нема йому чим зайнятись".

І в цьому світі дурному,
Я хочу тільки одного,
Щоб люди таки схаменулусь
І Господу в кінці кінців посміхнулись!!!

(Jersey City 2012)

Чому так важко стрінути людину?
З котрою впевнено підеш в життя.
Ось ту так звану другу половину,
Довічного супутника життя.

Яка у погляді побачить твою душу,
Відчує серця твого теплоту.
Прийме тебе як невід'ємну половину
У вашу спільну будущину.

І з того дня засвітить інше сонце,
Для тих закоханих людей.
Котрі пройшли через роки чекання
Із вірою в своє кохання.

Вони чекали, не здались.
Не ринули в чужу любов.
І дочекавшись зрозуміли,
Тепер вони назавжди вдвох.

У тих серцях злились одні думки,
Котрі на відстані колись жили
І розпалили почуття
Котрих чекали так серця.

Створили їх для спільного буття,
Щоб розділили присмаки життя
Солодке щастя й гірке каяття
Щоб породила та любов, малесеньке дитя.

На світі є людей багато,
І десь живе твоя любов.
Ти тільки не спішись шукати,
Бар'єри часу не здолати.

А ти чекай і не зламайся,
На ті спокуси не піддайся
Любов твоя до тебе йде
Вона сама тебе знайде .

(Jersey City 2012)

Скажи будь ласка Господи мені.
Чому все матеріальне на землі???
Куди поділись людські почуття?
Взаємодопомоги й співчуття.

Де ті відверто щирі люди?
Котрі жили на цій землі.
Які готові були все віддати,
Аби дітей до тебе довести.

Все те минулося давно!
І стали рідні, мов чужі.
Вони готові рідну матір,
Продать за ті зелені папірці.

Кохать клянуться на життя,
Допоки смерть їх не розлучить.
Але розлучить не вона,
А знахідка товстого гаманця.

З дитинства нам брехали в очі,
Що те "добро" перемагає "зло".
Так озирніться навкруги,
Виходить зовсім навпаки!

Прокиньтесь мої любі, дорогі.
Міняйте цінності свої.
З любов'ю в серці, йдіть по цій землі,
Та закарбуйте це, в коріння молоді.

(Jersey City 2012)

Так несподівано немов ота весна,
У щирій посмішці прийшла вона.
Вся граціозна, скромна, молода
Котра омріяна у снах була.

І вмить, змінилося його життя.
Побачивши її, пройшла зима.
Окутана теплом прокинулась душа,
Водою крига з серця потекла.

Вона, влила у нього почуття,
І знов відкрилася поранена душа
Чекаючи на те взаємне почуття,
Немов війна свого щасливого кінця.

Де ті правдиво щирі очі?
Вони далеко, в далені!
І виглядають зовсім не сумні,
Коханням переповнені вони.

Та не до нього, а нажаль.
І знову переповнює печаль!
Але надія не вмирає,
Вона як завжди зачекає.

(Джерсі Сіті 2012)

І знову він постав в його уяві,
Та ринули у голову думки.
Про день, що врешті-решт настане,
І знову він повернеться туди.

В те укохане й миле серцю місце,
Де бігали маленькими дітьми,
Із голими ногами по асфальту
Та бавились у хованки вони.

Де вперше взявши в руки папіросу,
Він книгу свою першу прочитав.
На тій землі пізнав кохання,
Також спіткало там розчарування.

Там найрідніші його серцю люди,
В котрих любов до нього не згаса.
Там мудрий Батько, заспокоїть Матір
Котра заплакана сидить біля вікна.

А син в той час наповнений любов'ю,
Своїх стареньких, сивеньких батьків.
Пройде той шлях, нестримного чекання,
Устелений слізьми і сподіванням.

І все здійсниться не усні, а наяву!
Розірвуть душу найщиріші почуття
Коли обнімить й поцілує "та",
Заплакана Матусенька моя.

(New York, 2012)

Тим теплим вечером осіннім
Обнявши, він її поцілував,
Вона йому хотіла щось сказати
Та на очах з'явилася сльоза
Він, розуміючи те все без слів
Сказав: вернусь, а ти діждись
Та тут, вона нестримно заридала
Ридаючи вона вже все передбачала
Гіркий кінець, отих стосунків
До болі щирих поцілунків
Минали дні, минали ночі
Стекли рікою вже роки
Куди поділось щастя те?
Все те, в що свято вірили вони?
Та час невпинно нас лікує!
Серця розбиті затягнулись...
Ті щастя дні, давно забулись.
Але в душі, зосталася діра
Коханням скроєна, вона була.

(New York 2012)

Тільки вона одна все зрозуміє
Та зрозуміючи, опустить очі
Подумає, хто він такий?
Для чого я його зустріла?
А він, в той час у пошуках своїх
Шукатиме одну єдину
Неперевершену, вродливу та цнотливу
Та байдуже, йому те неважливо
Для нього головне, свою єдину
Людину! З прозорою і чистою душею
Щоб не лукаву та правдиву
Вона у нього має вже ім'я,
Та називає він поки її "Вона"
Тільки "Вона" навчить його літати
Та приведе у дію таймер щастя
Так так "Вона", вона одна,
Але нажаль, її у нього, ще нема!

(New York 2012)