там де коні ох коні лиш коні і степ
там де зроду трави ох трави не косили
там по серце убрід синя квітка цвіте
за імлою за сном за ковилом

їй би в небо навскіс їй би в море убрід
їй би степом і вітром ох вітром гривастим
прокотитись пролитись прожити пропасти
та й прибитися ох до зорі на поріг

їй по груди цей світ а мені а мені
а мені аж по серце гіркавим пагінням
проросло і вгинає аж аж до стерні
розімліло розтанно розтінно

тільки вітер нехай тільки осінь і синь
тільки б кінь аж по серце в траві попелистій
і щоб жовтень ще трохи цих піль не скосив
поки випасуть коні ковили імлисті

Виходить місяць мститися за муки
пихатої своєї далини.
Йому сновиди простягають руки
й приречено ідуть услід за ним.

На крилах непритомного тяжіння,
коли знемога днів така важка,
летять вони, прозористі створіння,
на кожен срібен зблиск молодика.

Холодним смерком світячи в обличчя,
не даючи нічого навзамін,
мене мистецтво здаленіле кличе
і вимагає розчинитись в нім.

Чи подолаю я його неспокій
й наскрізну звабу всіх його прикмет,
щоб виліпити з місячних потоків
вагомий уречевлений предмет?


___________________________________

ЛУНАТИКИ

Встает луна, и мстит она за муки
надменной отдаленности своей.
Лунатики протягивают руки
и обреченно следуют за ней.

На крыльях одичалого сознанья,
весомостью дневной утомлены,
летят они, прозрачные созданья,
прислушиваясь к отсветам луны.

Мерцая так же холодно и скупо,
взамен не обещая ничего,
влечет меня далекое искусство
и требует согласья моего.

Смогу ли побороть его мученья
и обаянье всех его примет
и вылепить из лунного свеченья
тяжелый осязаемый предмет?..