Якби це був ти! Якби це був ти! Ти...
Так солодко зорям дрімати на віях неба.
Не спати. Місити терни і солоні світи
на довгій
на вічній дорозі
до себе.

Горбатий годинник скидає часУ машкару,
крізь кірку снігів проходить зелений подих.
Прийди... Я для тебе червоні сонця зберу,
розсипані рясно, мов ряска, по темних водах.

2012

ЗалишИтись удома, писати сагу про нас.
Поскидати, мов одяг брудний, всі печалі й болі.
Вибухають бруньки, розтинаючи полум'ям час.
Вибухає весна неможливою спрагою волі.

Утікати із міст у далекі солодкі сади,
там дозріли суниці, і вишні, і чорна ожина.
Залишивши усе, повернутися знову туди,
де вода молода обертається в теплі вина.

Опівночі оксамити топтали пекучі півні,
співали, гойдали темінь, клювали сире зерно.
І витязь ясний приходив у теплий сон титарівни,
і перснями гладив перса, у жилах ставав вином.

В пустелі її постелі -
стострунні віолончелі.
Солодкі пагони хмелю
пробили зелену стелю.

У пальцях, що пахли вітром, вона вибухала світлом,
тремтіла, жадані крила знаходила в леті тіл.
На сході червона м'ята бриніла пахучим віттям...
Знекровлену титарівну поклали на білий стіл.

2011

Я не хочу тебе відпускати у ніч.
Сни і марення в дощ поспішають на шАбаш.
Сни вітрил, вітряків, вітровійних сторіч...
Змок до нитки грабар під оголеним грабом.

Чорні хвилі землі. Днище ями тече.
Я не хочу тебе відпускати нікуди.
Засмутився грабар. І крізь зливу пече,
наче вітер, солоний цілунок Іуди.

лютень, 2011