ти намагаєшся упіймати воду
висипаєш береги і будуєш шлюзи
відчуваєш кожну її піщинку на своєму тілі
вона наповнює тебе силою і сковзає
не зігрівшись і не зігрівши тебе
ні на мить не спинившись у жодному із бажань

але ти знову і знову кличеш її холодну вроду
у кожну шпаринку вимоклого, як вербове коріння, єства
і відпускаєш, лише торкнувшись, з глухим стогоном зрушеного каміння
котре перетискає горло і стає бродом та не тобі вступити у нього

твоя доля споглядати її прозору неспинність, відчувати її присмак вустами
спрямовувати, але не управляти нею, бути одним цілим, але не бути у ній
бо ти - річище, у котрому можна заховатися та не можна зупинитись

2012

вчора я писала про море, але ж його не випити
і не перевернути догори денцем як склянку,
а ти так любиш спостерігати, як останні краплі
помаранчевого соку безпомічно злітають униз
і їх злизує піниста губка у моїй руці, а
ти змушений рятуватися, і вкотре обіцяти,
що більше так не робитимеш.я вірю і згадую море

ти пам'ятаєш нашу першу зустріч? надвечірнє узбережжя
мій погляд витав у далекій далечині, вишукуючи щастя,
а воно стояло зовсім поряд і не попереду, а позад мене
і благально просило вітру, сильнішого і дужчого, ніж той,
що грався полами легенького халатика.ти заздрив хвилям

бо вони могли заглянути у мої очі знизу, торкнутися ніг
і відчути легке тремтіння, було холодно і я озирнулася


2012