Спокійно. Тут нікого.
Тільки німого
Бійся, бійся!
Смійся/не смійся,
А ти програв.
Нова зупинка : «Спатиму. Сплю. Спав.»
Твій транспорт
Їде на аеропорт,
Чекай на рапорт:
«Спорт – сила, сила – спорт!».
Відкрились двері
В атмосфері.
Зверни увагу, ти один
І втрачений. Годин
Нема, годинник став –
Стара зупинка: «Спатиму. Сплю. Спав.»

Чому ж такими ми чужими стали?
Так, ніби серце – не рідня.
І то ж любить не поспішали,
Чи то любов така скупа?
Чи може просто помилились:
І ти не той, і я не та?
Над нами долі поглумились
І ніби ж не бажаючи нам зла.
А сумно аж до крові,
Бо серце омивалося не раз,
І в своїм марнім пустослові
Прощалася не раз, не раз, не раз!
І я не знаю чи хтось спинить
Цю кляту круговерть чуттів,
Бо нам того не зупинить –
Ми лиш актори, а ви – невдячні глядачі.

Пусті прості слова,
Липкі гидкі образи
І сльози, як вода
Женуть/підштовхують до сказу.

Дарма давно примушуєм
Давитись один одним,
Чогось давно нема,
А може і не було досі?

Дарма! Воно було, є й буде.
Це вже давно записано в тобі-мені.
І боїмося, і не дуже,
Чого ж такі дурні?

Життя ще не навчило,
Чи не навчили ми життя?
Хай як було і буде,
Все, що не ми – то маячня.

2012