Це був вечір справжніх див
Очі він тобі відкрив
І упала пелена
Ти тепер, як я, земна
Став недійсним твій квиток
Від землі і до зірок
Хтось наклав на тебе штраф
Ти маршрут свій не прогав

Це життя життя не сон
Хтось надію взяв у полон
Це життя життя не мед
Як завжди був правий Архімед

Ти занурилась в той стан
Який нас усіх дістав
Я казав цей стан не твій
Для принцес і для повій
Натиснула ти на дно
Вийшло все як у кіно
Думала дістанеш торт
Тебе ж кинуло за борт

Це життя життя не сон
Хтось надію взяв у полон
Це життя життя не мед
Як завжди був правий Архімед

Я не занурююсь в поезію на зовсім

ЇЇ вживаю як живучу смакоту

Тому вірші в нотатниках є досі

Мабуть я ними розганяю самоту



Я не пірнаю у римовані куплети

Із головою й до самого дна

Боюсь побачити на дні одні скелети

Їх суть і зміст мабуть поїла сивина



Не претендую я і на найвищу хвилю

Бо у душі не поетичний серфінгіст

Я краще подолаю свою милю

Як той середньовічний куплетист



Я не занурююсь в поезію на зовсім

І чи вартує там пірнати на завжди

Адже довкола стільки спраглих, голих й босих

Без поетичної цілющої води…



Ярослав БАРАН

22.12.2013

Країна мрій за тридев’ять земель

Там рай що манить так за сині гори

Доставить вас туди літак чи корабель

Через бурхливе та житейське море

Лишаєш все що було купу літ

Декором у минулому натхненні

Немов перерізаєш грубий дріт

Дротове радіо заглухло в авансцені



І що так пне нас у країну ікс

Невже там справді рай й молочні ріки

Зліпивши з мрії коротенький мікс

На мить забудеш що у спину вперлись піки

І ця така абсурдна суєта

Шукати ельдорадо в Колорадо

А істина тепер вже не проста

Бо правда каже що ось там не ждуть нас радо

Там версії і патетичний стиль

Великі сподівання та шалені ігри

А висновок абсурдний і гіркий

Що краще невідомий ікс ніж український ігрек

Здається - все гаразд
Не пишу вже вірші
Лиш сумніви й контраст
Залишились в душі

Стабільний кожен рух
Відомий наперед
Стабільний навіть слух
Ніщо вже не секрет

Немає таємниць
Стабільність - наче час
Вже звикли до дрібниць
Що є довкола нас

Так день за днем і що?
Дістало «все гаразд»
У чорно-сіре тло
Зливається контраст

Рівнина моїх днів
Все швидше йде на спад
А я ж у верх хотів,
Як в’ється виноград

Знайомий кожен квант
За дні і за роки -
Без права на варіант,
Як мури навіки

То краще хай душа
То плаче то зліта
Не варта ні гроша
Ця клітка золота

Без поетичних слів
Без радості й туги
Я просто здичавів
Помер би від нудьги

Нарешті новий вірш
І новий депресняк
Чи я ось так хотів?
Та краще все ж ось так

В житті моєму недосяжні полюси
У різних формах у площинах ракурсах
Та в них є позитиви і плюси
Які тримають нас ще досі на ногах

І так фізично чи метафізично мислимо
Між полюсами рух в потрібних напрямках
І хоч на початку маршрути креслимо
Та їх асортимент зриває дах

І відстані до полюсів все меншають
Чи матеріальна їх природа – ми в гіпотезах
І вже дорожній плащ на цвяшок вішаю
І вкотре полюс мій чекає крах

І знову світ побіг відносно нас
І знов шукаєш позитиви на маршруті і плюси
І лиш одну константу нам диктує час
Не змінні ми, а змінні полюси…

Служити Богу і служити слову

В цьому житті не кожному дано

У добрі справи втілювати мову

В зневірі пробиваючи вікно

На сторінках газет чи в Божім Храмі

Ця горстка слів – багатотомний твір

Когось підтримає у повсякденній драмі

А ще комусь, мов лікар, вправить зір

І в п’ятдесят здається ще початок

Тих справ благих, що потребує люд

Бо ще маленьким є духовний статок

Ще досі у серцях панує блуд

Тож служба Богу і служіння слову

Хай років сто лякає не на жарт

Невіруючих в силу слова й силу мови

Бо це ще не кінець! Це лише старт

В майбутньому археологія не зрозуміє нас

Коли емоції й кохання – все по дроту

Немов заставити звучати контрабас

Як скрипка що виконує найвищу ноту



Але реалії у нас такі дивні

Дзвінок й одразу за клавіатуру

Усе онлайн не наче у чудовім сні

І я дивлюся на твою натуру



Я хочу чути бачити і відчувати подих твій

Із першим й другим ніби все у нормі

А як же дотик, подих все це із добірки мрій

Усе так не реально хоч в чудовій ми стобою формі



Проблема спільна під такою назвою як Скайп

Проблема дивна є нова незрозуміла

Вона чарує манить і ураз вбиває кайф

В польоті почуттів обламуючи крила



Настане новий день і час нових ідей

І версії нові, як побороти техно диво

Без ноутбука розпочнемо новий день

У парку де смакуєм свіже пиво



А потім крок в автобус чи літак

На потяг врешті пішки і в дорогу

Здолати Cкайп напевно можна лише так

І лише в русі до мети є перемога…



P.S.

Мій ворог - Скайп. Без нього я не можу

Мій ворог інтернет, з нулів і одиниць

Чи зрозуміють нас в майбутньому, а може

Усе залишеться найбільшою із історичних таємниць

На Львівській залізниці
Усім до сідниці
Що робиться поза їхніх грат
Бо на залізниці
Не бачать різниці
Лиш те що -150

Холодні вагони
І вічні прокльони
Їм шле нетривкий пасажир
А вних перегони
За кращі погони
Є злагода спокій і мир

І мчать як ровери
Залізні химери
Як привиди із давнини
А вних мародери
Або контролери
Змішались разом із людьми

І доки до Львова
Міцненького б слова
Бо ноги стояти болять
І ніби не нова
Вагонна обнова
А кажуть: їй 150

Бо на залізниці
Усім до сідниці
Лишень не зазнати утрат
Бо люди - дрібниці
Вони ж бо із криці
"А нам вже є 150"

Для чого була ця поезія

Без цілей і навіть затрат

І зроблена була візія

На фабрику «не формат»



Робилися там продукції

Здається не для людей

У царині корупції

Все йшло у смітник чи музей



Й широкі ходи загратовані

Для тих хто не входив у штат

І їхні думки пеленговані

Під грифами «не формат»



І вирватись прагнеш на вулицю

Де світ є без білих плям

А там так багато їх тулиться

І все розумієш там



Вірватись хотів, а не вирватись

За грати а не з-за грат

Та краще свободою тішитись

Свободою, що «не формат»



Такі є закони науки

Ніщо не буває без втрат

І там щось зламають руки

Й форматом стає неформат.