Повіяло осінню. В пам'яті сумно…
Накрапало в спогадах сірим дощем.
Я в синєє небо вдивляюсь бездумно,
Воно ж мовчки сіє в душі тихий щем…
Запахло печалями, вечірньо-серпневими,
Ніхто не посміє тривожить твій плач.
Ступаєш між сонними в парку деревами,
Що зле ти згадаєш, усе всім пробач.

О чем тоскует в небе вольном птица,
Свободно расправляя два крыла?
На воле страшно жить той бедной птице,
Которая в плену любви жила...
Ее украли, петь ей запретили,
И стала домом клетка из огня -
Вроде тепло, и будто бы любили,
Но лишний шаг - и крылья обожгла.
Сначала страшно, а потом привыкла -
С огнем игра так быстро увлекла.
Открыли клетку - и она поникла -
Зачем лететь и, собственно, куда?..
Ответа, не дождавшись, улетела,
Запела, будто с радости она.
Ведь обмануть других - простое дело,
Но невозможно обмануть себя.
Она рассвет разбудит песней звонкой
И спустит с неба вечера вуаль,
Но надо быть натурой очень тонкой,
Чтобы услышать в песне той печаль...
2008

Як тихо кричимо про неважливе,
як голосно промовчимо про головне…
Життя іде – щасливе й нещасливе,
нам доля скаже бути з ким і де…
Знайде у тьмі нічній все те, від чого
ховалися, втікали – не втекли.
Мине тихенько, не спита нікого
усе, що трепетно і свято берегли…

Що можуть розказати нам слова?
Вони пусті. В них змісту почуттів не передати…
Говориш ти і промовляю я…
Душа ж про зовсім інше намагається кричати…
Про головне наважиться спитати тільки погляд,
А дотик рук дасть щиру відповідь йому…
Тепер сидять чужі вже. Зовсім поряд,
А слів не чують один одного. Чому?...

Цінуй лиш мить. Ти не цінуй роки.
Бо лиш в одну хвилину можна пережити
солодкий біль і радість від сльози,
навік зустріти і назавжди відпустити.
Роками відміряють тільки вік -
життя ж складається із кожної секунди.
Бездумно ми рокам ведемо лік,
а поміж тим вже мить не повернути.
2012