Я майже вже тебе не пам'ятаю,
Лиш інколи приходиш уві сні...
Собі повторюю, що не кохаю,
Але без тебе я - на дні.

Я майже вже тобою не захоплена
І з плином часу краще все стає
Моїй душі, але вона розтоптана
І тільки гіркістю на присмак віддає.

Я майже вже не відчуваю ніжності
З якою ти до мене доторкавсь
За вікнами ані зими, ні сніжності
А серцю лід нестримно покохавсь

Я майже вже не засинаю з іменем
В устах твоїм, що сильно так болить
Колись і ці рани стануть зцілені,
Але так тяжко з ними доки жить...
2013

А навколо війна.
Ти - частина події.
І відпивши сповна,
Ти не втратив надії.

А навколо бої.
Ти втрачаєш обличчя.
І думки не твої.
За сторіччям сторіччя.

А навколо ввесь світ.
Та тісний він для тебе.
Ти - це вільний політ.
Ти - частина від неба.

А навколо тюрма.
Клітка, тиша, кайдани.
Вже душа - не душа.
І на серці - лиш рани.

А навколо - ти сам.
Ні людей, ні думок.
Тут - актори із драм,
Та не здібні на крок.

А навколо журба.
Ти ж-бо вартий на радість.
А навколо юрба.
І в душі в неї заздрість.

А навколо простори.
Тобі подаровані крила.
Ти - поет. І ніколи
Не впадеш у могилу.

2012

Мало знати, що досить.
Пізно змінювать думку.
І нехай душа просить.
Не пускай його руку...

Чи достатньо вже болі?
Не набридло страждати?
Чи такої ти долі
Намагалась обрати???

І нехай нерви ниють,
І нехай серце стоне,
Поки сльози не вкриють
Не позбудься корони.

Ти єдина на світі,
Ти одна серед тіні.
Як пелюстки із квітів
Сльози твої згорілі...

Не забудь, не залишся...
Ти вирішуй для себе...
І на нього не злися,
Адже все він для тебе...

Тільки б очі цього не бачили
І не чули німі голоси,
Як за справжність всім нам віддячили,
Заправторивши в дикі ліси.

Не зважали на часточки гідності,
Відреклись від людських розумінь,
Не піддавшись повазі чи ніжності,
Позбавляли від щирих сумлінь...

Більш не грає у душах мелодія,
Що гартує відвагу та братську любов.
Лиш німа і беззвучна рапсодія
Сходить з розуму від диких умов.

Що говорить тепер самокритика,
Коли кляпом черствим їй закрили лице?
Тут із всіх станів лізе політика,
Та всі згодні навіть й на це.

Віддали до краплини бездушності,
Виливали у чаші пропащі серця.
А тепер, на межі відчайдушності,
Просять Совість прислати гінця...

2012

Чи просто писати і душу картати?
Чи скоро усохне останнє перо?...
Не вмієш брехати, не вмієш кохати.
Умерла - й людини як не було...

Залишити спокій, незнання, образи
Зневіру, антидуховне кіно...
Піти самостійно, нехай не відразу.
Як зникла - й людини мов не було.

Ти знаєш, жила і нестримно кохала
В житті було все і чогось не було...
Давно не писала - душу картала,
Встаріло,усохло чорнильне перо....

2012

Не потрібно нічого,
Пустота поряд плаче,
Їй не треба іначе,
Їй достатньо і того...

Самота зашкаляє,
І нехай поряд люди,
Та ніхто з них не буде...
Лише музика грає...

Навісна холоднеча,
Хоть надворі і літо.
Темно в душі, а нАвкло світло,
Непотрібні скрізь речі.

Невгомонні повіки
Лиш життя зупиняють
Хоть навіщо й не знають,
І не знають на скіки.

Це таке відчуття
Ніби час зупинився
Ніби світ увесь приснився,
І пішов в небуття...

2012

Уже з останніх сил я набираю текст,
І знову наостанок слово зіпсувала...
На плеєрі невпинно нажимаю "next"
Щоб не відчути те, що відчувала...

Так боляче, так сумно, гірко так...
Так гостро лезом по живому тілу...
А час, як заморожений простак
Потиху не палає, мовчки тліє..

Напевне, випадково з розуму зійшла,
Більш вього, знову у руках депресій
Той тихий сон, що я давно знайшла
Залишивсь образом пустих експресій...

2012

Відчуття що тебе зрадили
Страшно думати що так
Довіру в серце вгладили
І сіли на чужий літак

Дарували безтурботності
Віщували небуття
А залишили самотності
Напівціле нежиття

Монохромні ще незрілості
Грають в душу каяттям
Вистачатиме сміливості
Відмахнутись почуттям

Може навіть і не зрадили
Може просто краще так
Та довіру в серце вгладили
Й вибрали чужий літак...

Сльозами травня дивна ця бентежність
Затягує у смуток тихо за собою.
Віщує знову неправдиву незалежність
Серед чужинців між самотньою юрбою.

Вони стоять, в руках тримають нагороди.
Вони їх варті, та чи не дарма?
Вони стоять, як і раніше, за свободу.
Але їх інший у руках своїх трима.

Така звитяжна дивна насолода
Спостерігати за очима прадідів,
Бо в них ще є ота німа свобода,
Що гартувалась між залежності віків.

Чи знали ті, що билися тоді,
Як зараз просто кожен труд їх здав?
Втопили б прагнення в Дніпрі?
А може б хто і далі воював?

У пам'яті не кожен зберіга,
І молодь вже не та, щоб шанувать.
Подумає ще кожен, коли час його збіга,
Чи варто за таке майбутнє воювать?

2012

Я написала тобі вірш. Простий, звичайний...Стерла.­Знову ось пишу.У пам'яті моїй гартуєш дивний смуток, що тягнеться хвилинами жалю.
Прости за той нещирий поцілунок, за злість миттєву, неживу. Ти знаєш може, що любила, ніжно, справжньо, назавжди. Прости....Прости.
Я написала тобі вірш, не знаю, як його зітерти. Тобі віддати? Залюбки. Навіщо, правда, тобі така тяжість, він же справжній, як і я.
Бо там мої думки. Там слово в слово кожна жалість. Моя любов, твоя...Була.Ти вчитуйся беззастережно, вміло. І просто тихо зрозумій.
Я написала тобі вірш, у думці, бо просторо там дуже. Тобою вповнюю слова і навіть душу тепер можу. Тихо. Ти помовчиш, бо уже знаєш.