Обожаю смотреть в небеса,
Сквозь зелёную стенку бутылки!
Я люблю целовать волоса,
У Тебя на лобке и затылке!

Как томны и прекрасны глаза!
Ничего больше в мире не надо.
Лишь Твои лобковые власа,
На моей простыне – мне награда…

Де живе кохання, хто знає?
У вітрі, у сонці, у морі?
А може у небі десь вільно ширяє,
Й не хоче спускатися долі.

До низу, на землю, де люди-мурахи
Вовтузяться вічно не знають спокою.
О, що це? Ці двоє мов птахи,
Зринають у небо змахнувши рукою.

Невже це воно, кохання, предиво.
Долини і гори, і вранішні роси,
І море їм свідок, і сонце, і вітер.
Та в них є вони, і цього їм досить.

Ні, я заздрити їм, зовсім не хочу.
Ця пара у щасті себе хай купає!
Моє ж бо кохання, завжди є поруч,
В серці живе: чекає, чекає, чекає…