Вона могла дати мені крила
Сьогодні вона могла подарувати мені крила як у янгола, натомість там почали з’являтися дивні відростки, більше схожі на демонічні. Можна подумати я хотів сьогодні йти від неї. Ні, хотів зостатись! Залишитися поруч із нею і обійняти, мовчати з нею серед тиші, плавити темряву пустими поглядами в порожнечу кімнати і відчувати. Відчувати її, таку живу, таку мою, рідну, ніби я знав її все своє життя, завжди бажану Сніжинку, яка стає справжньою сніговою королевою у моїх руках. Але я не залишився. Я до останнього подумки благав її сказати лише одне слово. Залишся ... Лунало в моїй голові тоді, а зараз це _ залишся _ просто розриває мені голову.
Як завжди холодний ранок будив своєю гіркотою нервову систему. Неквапливі рівні кроки намагалися вписатися в німу композицію міського скверика. Гіркота ранку ставала ще сильнішою, коли перед очима з’являлися картинки початку нового осіннього дня. Цю гіркоту можна лише терпіти, або перебити смаком гіркої кави з цигаркою чи без. Але спогади і порожнеча, яка утворилась від Неї роблять цю гіркоту взагалі нестерпною. Треба знайти кави. Де восени о 6:00 взяти кави?!
Вона сказала мені щоб я сьогодні до неї не приходив, що буде сидіти з подругою. Щоб не думати про те що відбувається хочу потрапити в рідний гуртожиток, знаючи, що завтра вихідний і заночувати там у старих друзів. Але вона теж тут живе, і я побачив світло в її вікні коли залазив до однієї із кімнат, де ришітка не була привареною.
І знову я стою у неї на порозі, бачу погляд як ні в чому не бувало. Він є своєрідною лобовою атакою для моїх очей. Кіннота Мартела завдала відчутного удару.
- Мені потрібне моє полотенце і тапки, я хочу в душ сходити.
Вона жартуючи щось починає їх шукати, а її подруга в цей момент виходить поговорити по телефону. Ми залишаємось на одинці.
- У мене є пиво, до вас можна буде приєднатись? Коля мене кинув (так звати моїх старих друзів), обіцяв посидіти зі мною але потім пішов до якоїсь дівки.
- Не знаю,- каже вона ніби їй все одно, - як хочеш.
- Я пізніше тоді зайду, - кажу їй упевнено і виходжу.
Стоячи тоді під теплим душом я ще не розумів у якому сні опинився. Не вже це був кошмар...? Ні це була трагедія, потрібна мені маленька трагедія! Після цієї ночі мені ще кілька раз доводилося займатися з нею коханням наче востаннє. Наступного дня вона дивилася на мене як на чужу людину, але сама ніч з нею була ніби весняний розлив річки серед осені. Серед порожнечі чутно було лише подихи, а шкіра на її розкішному тілі виблискувала і переливалась відтінками синього кольору безмісячної ночі. Я був у ній, думаю, на якийсь час навіть у її серці, де місця не було нікому крім неї самої. Тієї ночі у мене не було оргазму і у неї певне також також, хоча я можу помилятися, у неї все це кожен раз по різнму. Але розуміння того, що ця ніч може бути останньою для нас, що я отак відчуваю її, обійнявши і притиснувши до себе останній раз – робили цю ніч особливою. Затишок, відчуття домашнього, теплого багаття та тієї хто його береже манили до себе. За це дійсно варто боротися, а я відчував, що вранці покину рідне шатро і, можливо, вже ніколи сюди не повернуся. Мандрівка в невідомий напрямок манила мене але покинути цей маленький світ, що був доступний лише нам двом, було не так легко. Я наближався до тієї категорії людей, якому вже нічого втрачати.
Прокоментувати
Народний рейтинг
-- | Рейтинг "Майстерень"
-- | Самооцінка
-