В последний раз цвела акация.
И наши чувства сожжены.
И все что нам осталось помнить.
Покажут лишь цветные сны.

Нас разлучил безжалостно февраль.
В разлуке нашей нету виноватых.
Лишь дождь стекает по чужих щеках
Дорогам больше не сойтись обратно.

Осталось с трепетом лишь вспоминать.
Все то, что было, вовсе не забылось.
Лишь время погасило боль души,
Впервые, что так искренне влюбилась.
(2012)

В последний миг сломали люди
Всю хрупкость, нежность и любовь.
И одержимы силой страсти
Нашли в крови своей огонь.

Непобедимы над победой
Судьей не станет лишь герой.
Искать в лесах цветы надежды.
Отважный рыцарей покой.

Влекут огни всю силу власти.
Упорно ищешь к ним подход.
Слепая слепость миновала
Лишь там, где знаешь, что живой.
(2011)

Январь. Мороз и ветер.
По полю мчит гонец немой.
Застыло небо. Мир замерзший.
Окутал душу свет веков.

Туман залил долину страсти,
Гудков оборванная нить.
Гром тишины. Стучат колеса
Не в силах юность сохранить.

Пустая даль к себе не манит.
Не предает сухая кровь.
С любви запретной ты был создан.
Лишь вечность сможет нам помочь.
(2011)

Ми пишемо свою історію самі
Легкими посмішками й чистими думками.
Із друзями, з батьками й навіть всамоті
Ми пам’ятаємо лиш те, чого бажає пам'ять.

Буває іноді так страшно і самотньо
І поряд тільки ніч пуста. Одна вона.
І розум полоняють роздуми невтішні
Де починається й закінчиться життя?

Що буде далі… Там…Вже після смерті?
Чи хто згадає, що такі були?
А як дізнатись як там діти, внуки?
Чи є ота душа чи може то казки!?

Як зараз хочеться заснути і забути
А сон як дим розвіявся давно…
В долонях пусто, подумки питаю
Мою історію записано було? ..
(2012)

Знесилені, з пустими душами й серцями
Ви йшли дорогами, що встелені сльозами..
Ви йшли й не відчували того болю
Що забира моральну силу й волю.

Ви говорили про тяжке життя
Тяжке воно чи тільки говорили?
І хтось з вас щиро згадував могилу,
А хтось сміявся від душі…

Навіщо жити так? Якщо не в змозі жити!?
І вас згадають після смерті так..
Як ви навчаєте, навчатимуть і діти
А потім сліз потік по зморщеним щокам..

Нікому не потрібні виступи публічні
І гроші не повернуть мертвих до життя…
А ви все сваритесь з пустого місця
Дороги ж у минуле ще ніде нема…
(2012)

Наші здогадки про час нас підвели…
Змусили страждати й червоніти....
Втіхою, мов краплею ранкової роси
Умивались кожен ранок діти…

Закінчилися питання й суперечки
Сонце йшло на захід як завжди
Прагнули тоді лише змінити
Все, що ми створити не змогли.

Втілити усі свої найкращі мрії,
Бо далеко вже не молоді.
Хоч говорять душі не старіють
Душі вічні, а тіла прості.

Будуть на землі другі створіння.
Буде щастя і своя біда
Та ніхто ніколи не забуде
Душу ту, що вічно молода.
(2012)

Немає сенсу мрії лікувать вином
За них боротись треба гордо і невпинно.
Бо мрії, то хмаринки у блакиті синій,
Хмаринки, що несуть життя землі.

Так само і людина, як ота земля
Вбирає кожну дощову краплинку.
І не зупиниш, навіть на хвилинку
Все те, що нам дарує мить життя.
(2012)