І знову стою на краю,
І знов ризикую собою.
Чомусь йти вперед не боюсь,
А знаю:поглинуся тьмою.

Позаду мій враг наступа,
Та я йому в руки не дамся.
Я знову по краю пішла,
А ворог мій в друзі пробрався.

І я вже не бачу його.
Він знав мою слабкість велику.
Я знищила друга свого,
аби ворогам не скоритися

Ця осінь прилетіла так незданно,
Тендітна,лагідна і трішечки сумна.
Моєму серцю дала свої барви
І я діткнулась до її крила.

Цей ніжний дотик сильних тих емоцій,
Ескіз душі,мелодія думок.
Це особливе щось,осіння ця самотність,
Коли до чогось залишився крок.

Коли усе готове тільки крила...
Чомусь не слухають,чомусь вже не летять.
Це просто осінь прилетіла тихо,
Й шепоче:"лиш на трішеки присять"

І я пою себе гарячим чаєм,
І у тепленький кутаюся плед.
Відпочиваю я,щоби тихенько далі
Узяти крила і піти на злет

Моя душе,моя любове,
Чого болиш,чого кричиш?
Я не зважаючи на долю
Ішла,іду і буду йти.

Удар із ліва,потім з права.
Та я у відповідь не б*ю.
Я трішечки сильніша стала,
Я далі йду і знов терплю.

Я не боюся колізеїв,
У мене лев*яча душа.
Життя моє-це вже арена,
Я вибирала шлях сама.

Моя душе,моя любове,
Не плач,серденько,не журись.
Бо лижуть мені леви ноги.
Іди любове,далі йди.
2010