З румовища ночі пливу у світанок,
Відкинувши геть пошматовані сни.
На березі сонячного океану
Без диму і тріску згоряють вони.
Я чорні свої дістаю окуляри,
Уяви дурної гашу смолоскип,
Лиш в пам’яті іскри кострища кошмару
Прокреслюють болісні білі риски.
А півні співають пісні світанкові,
Біжать світ за очі чорти-небораки.
І все в цьому світі таке випадкове,
Коли не розгадані вічності знаки.
1999

З пастки хатнього муру
Вийди у світ тривог –
Зоряну акупунктуру
Робить щоночі Бог.
В меридіани болю –
Червоні, немов кармін, –
Лікар Всевишній вколе
Зірку Альдерамін.
Геть думкам невеселим
Я утекти велю –
Жовтий промінь Капелли
В меридіані жалю.
З провалля дальньої далі
Метає стріли Арктур
В оранжеві магістралі
Крутих емоційних бур.
В меридіани страху,
Що тягнеться крізь віки,
Сіріус-сіромаха
Втикає свої голки.
А у зеніті липня
Веги точна стріла
Небо зціляє блакитне
Від всюдисущого зла.
2010

Вібрує поле нашого жалю
І рветься поле нашої тривоги –
У цих полях живу я, а чи сплю?
А може, я – лиш сон у Ночі Бога?
Чи я – школяр, що ходить навмання,
Та тільки так упевнено і вперто?
А може, я – лиш бідне дошкільня,
Яке боїться школи більше смерти?
Ні, я – частинка Божого Вогню,
Якій болять важні земні дороги.
Та вірю я, що ще колись насню,
Як згине жаль і пропаде тривога.
2010

Ріка часів розмила береги,
Джерела душ замулюючи страхом.
Збивають жал зміїних батоги
Пречистих мрій сліпучо-білих птахів.
2007