Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Вікторія Величанська (1986)




Огляди

  1. Карми


    Гірка, ніби кава, темна, як нафта, примарна, як глобуси,
    Брудна, як білизна вчорашня у кошику з-під самоти, -
    Терпне за вікнами сонних і кволих автобусів,
    Рве темну сукню маленьку на марлі і на джгути…

    А в Нью-Йорку світанок, а в Лондоні чорно і хмарно ще…
    (от, коли б доповзти до нори у маленький жовтавий мішок )
    І комусь вона доля, комусь вона куля, комусь вона кармище,
    А комусь вона сіль, а чи білий, як сніг порошок.

    І нове чи поношене жме, і між ноги чи в голови....
    (Затремтить кошенятами сонна весна не туди!)
    …Краще різати плоть, ніж рубати вугілля чи олово,
    Краще пхати джгути у тіла у дірках від руди…

    А гірка, ніби кава, і темна як нафта попадає в карти,
    У брудні, як білизна у кошику з-під самоти…
    У Нью-Йорку світанок, його випускають з-під варти,-
    Аж сміються коти, аж тремтять небеса, і вирують світи!



    Коментарі (3)
    Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

  2. Шахти

    Чорні
    вони виходять зі своїх пустель
    Абрахам
    поможи йому боже воскреснути
    Прірва
    вирве вітер навкруги пастель
    Кров
    ще на свіжих-свіжих та ніяк нехрещених
    Драма
    бо така як і вчора весна
    Враз
    тільки накип на віях сохне
    Ікар з-під коліс
    вивертає вона
    До сивих до гнізд
    на стареньких на соснах
    І шахтами
    Заростаємо в день
    Аж вістрями
    вибухає у вічка
    Чорний
    він випаде із кишень
    Мідяк куцо-куций
    на нічку-калічку




    Коментарі (4)
    Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

  3. Телефони мертвого міста
    Телефони мертвого міста…

    Полин

    Химерами, вони вростуть у кожний нерв
    (Що аж гойдатиме верлібри венами)
    І ми не дочекалися перерв,
    Йдучи з червонобарвими знаменами.

    І від Карпат до шляху до Чумацького
    Куди б це я змогла відсіль втекти
    Як жовтий диск розіб»ється зненацька
    Об хмари-гори радію й дроти

    І темну ніч цю треба відболіти
    (Поки ж зігрієш чай до самоти!)
    Між наших вен і ледве чутних літер
    Росте полином поле гіркоти

    Строката ртуть облизує нулями
    Із чорних дір міжхмар»я-висоти
    Збираєш фото і копаєш яму
    Між абсолютної глухої німоти



    Ін меморі

    Рудий собако
    що сидів за парканом
    Якому кидали
    зрідка кістку
    Допоки ліс
    заростав туманом
    І снами-донями
    із любистку

    Рудий собако
    що приходив під хату
    Тремтів кудлаттями
    на порозі
    Тоді я вас
    запитала, тату
    Про сни собачі.
    Про сни у прозі.

    Рудий собако
    з рудими очима
    У правому віхола,
    в лівому терпне
    В рудих собак
    є своя причина
    І ця причина
    собачо- нестерпна.

    Рудий собако,
    що біг за автобусом,
    Аж поки венами
    не загусло…
    А ми на старт
    нам котися глобусом
    За чорним літом
    за білим буслом.



    Телефони мертвого міста

    Телефони у мертвого міста мовчать і болять
    (Бо давно йому, місту, наснилося склепище)
    Лижем лапи по норах , а там по-рудому скулять
    Сни з останніх – снами репне ще

    Телефонам із мертвого міста втинають дроти
    І дротами вростає в полин і колише
    Чорних дір у долоні кладе глухоти- хрипоти
    Літо в ситище липень-лишень

    А прийдуть як по нас велетенські нуклідні соми
    (в день, як небом котитиме сонячні висівки)
    Я – з Карпат, мама з Криму, а ти – з Колими, де не ми
    Міжміськими котитимем цівки.



    *****
    Квіти бліді і кудлаті
    Вітер гуляє по хаті
    Холодно стало кошаті
    Вечір іде ледь бреде
    Потрощені вікна кирпаті
    Між вікна в коричневій ваті
    Сполохані сни пелехаті
    Падають в око руде
    Може за вікнами сонні
    Може в забутій іконі
    Плачуть дитинствами доні
    Боса холодна весна
    Свічка дрижить в між віконні
    Капає віск на долоні
    Стогне весна у полоні
    Стине вечеря пісна
    І вийдуть на прощу люди
    І виплює старість етюди
    На вікна сполохані всюди
    Сніг а не цвіт на поріг
    Пороги стерпіли облуди
    Холодна весна йде у люди
    Бринить із небесної дуди
    Надщерблених сотня доріг



    2012





    Коментарі (1)
    Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --
    Самооцінка: 3

  4. Без назви

    А потім неждана приходить вона,
    Блакитне мереживо з бляклої сині,
    І кожна корона, і кожна труна,
    У чому, скажи, і кому ми ще винні?

    Бліда іпостась, напівзлякана тінь,
    В червоних кафе – недопите вино…
    Так падає звечора синь-височінь,
    Коли ми спимо, коли просто спимо…

    І вереском вересня, вереском снів –
    Бліді парасольки – дзвенять наші нерви,-
    Твоєї щовечора п»яної смерті,
    Твоїх щоранкових тремтінь-воскресінь…

    А потім неждана приходить вона,
    Така ж, як і безліч сполоханих весен!
    …В червоних кафе, в кожній склянці вина!
    Аби доповзти до ранкової меси.




    Коментарі (2)
    Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

  1. Діалоги

    ….
    Жовтим – по стінах. Чорним – по стелях.
    Висівки виллє старенький екран…
    Вікна дозріли. У вікнах – пастеля.
    Гойдає за шибкою стомлений кран.

    Кричати котам по засніжених вістрях.
    (Залізти б у вушко у голки намить,
    Бо там від Дніпра і до самого Дністра
    Нікому, нічого ніяк не болить.)

    Ще рано прийти. Та вже пізно додому.
    Ковтни від Матвія і випий Коран
    Між вицвілих стін обласного Содому
    Нам нічого зовсім прикласти до ран.

    …..
    Назавтра – сніг, і вже хребта відтято
    (Кричать коти, і з ними – в норах – світ!)
    Бери чимдужче біло-білу вату,
    Допоки вдосталь крон і досить біт.

    І пальцями торкнеш латунну шибку,
    Найменший день, в якому є найдовша мить!
    З одної риби нам на всіх ламають скибку!
    А за вікном штормить, штормить, штормить…


    ...
    Кисень вдихали останніми скис
    Хребці позгортали додолу похилим
    Котиться небом отруєний спис
    Тобі в покалічені крила

    І я б змайстрував уже сотні перук
    З неба з кори з ковили із вати!
    Вже скоро. Весна годуватиме з рук.
    Щоб руками карати.


    Скільки щему, малий, з полуниць!
    Дохворіти б до них – і здуріти в раю!
    Дощ циганський, чи мо» дежавю?
    Чи душа чия з половиць?

    Вирва неба. А хто хоч би плюнув в асфальт!
    Дай нам руку. Тримай. Кілотони води.
    Журавлі ключем. Ви куди? Не веди!
    Галасує палатами фальш



    Останнє
    Рве. По затінках тліє. В долонях тремтить.
    Загорни мене ковдрою світлою – гай, догори!
    Аж поки воно світле на темне таке догорить,
    Не здогониш, не спиниш, насниш… говори…

    Прижимаєш хребет (із вином, без вина,-як коли)
    Наче риби об лід примерзатимуть зябра до літер!
    То ж коли? – Почали. Потягли. – Коли ви-тоді ми!..
    …З ковили з колими рве повіки на дощ на вітер.

    І коли плесо снів затремтить за вікном з-за гори,
    І я буду! (без крику туди ледь ніхто не доходив!)
    Заростає в долоні сніг. Говори. Говори. Говори
    З-поміж вицвілих ламп і голих машинних кодів




    Коментарі (5)
    Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.25