Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Василь Голобородько (1945)



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Іноді думки невеселі огорнуть
    „Руче, руче, утрачена руче,
    що без тебе я мушу робити?
  •   Білий празник Кобзаря
    Умочу пеннзля в квітучі вишні,
    намалюю йому біле чоло,
  •   Перший сніг
    Я ішов, куди очі дивились,
    я ішов, куди ноги йшли.
  •   Жінка з глечиком молока
    Жінка з глечиком молока
    зупинилася серед двору:
  •   Пробудження
    Тебе ранками відра будять,
    що бряжчать біля колодязів.
  •   Після весілля
    Віднесли столи сусідкам,
    випрали скатерті.
  •   Ранок
    В глиняному глечику, як бджоли,
    молоко уранішнє гуде,
  •   Зелен день
    Ой брате ти мій, Андрію –
    сопілка засмучених слів –
  •   Весна
    Гай, здається, пісні солов’їв
    зеленавим вогнем підпалили.
  •   Лист братові
    Брате мій, хліборобе чорнявий,
    ти далеко-далеко від нив,
  •   ***
    Ходить листя по узліссю,
    по стежині лісовій,
  •   Переджнив'я
    Сизими хвилями жито
    Розходиться з краю в край,
  •   Після дощу
    Дощ пройшов.
    На телевежі
  •   Толока
    Тіло Толоці виліпили із глини,
    яку накопали у давньому глинищі за селом,
  •   Що читати
    Синку,
    не читай книжок з нашої історії —

  • Огляди

    1. Іноді думки невеселі огорнуть
      „Руче, руче, утрачена руче,
      що без тебе я мушу робити?
      Не кидатися ж головою з кручі,
      треба якось і далі жити…

      Хато, бачиш – руки немає!
      Не погладжу твоє волосся
      й восени, що серпнем світає,
      тобі з яблук не виплету косу.

      Глечики, глечики рудоокі,
      я не виліплю вам братиків!
      Не опущу до криниці глибокої,
      щоб уранці води набрати.

      І тобі, мій сусіде Миколо,
      нічим стиснути праву руку!..
      Я ж не був без руки ніколи,
      я не знаю, як жити мушу!..”

      1964



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Білий празник Кобзаря
      Умочу пеннзля в квітучі вишні,
      намалюю йому біле чоло,
      а на чоло трактори вийдуть
      і хрущі загудуть, як село.

      А на чолі маятимуть крила –
      зелені крила доріг навесні…
      І викопаю у чолі очей криниці,
      щоб набирати відром пісні!

      Я хочу напитися води „Катерини”,
      захлинутись в аральських пісках,
      обмитися в пожежах Чигирину,
      щоб вишень добра принести в руках.

      Щоб порізати хлібину правди,
      сіллю справедливості посипати по землі!
      Я хочу піти у білий празник
      і стерти об дорогу не одні постоли…

      1964



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Перший сніг
      Я ішов, куди очі дивились,
      я ішов, куди ноги йшли.
      Куди це очі мої задивились:
      мов полотно рушникове ліс!

      Я ішов у долонях з тобою,
      ти була вся всуціль із очей.
      В кожнім оці моєю рукою
      вишивала ти квіти людей.

      На землі наче біле колосся.
      На землі наче біле зерно.
      Тільки річечки чорне волосся
      обвило моє горло, як дно.

      Я боявся розкрити долоні,
      хочі і знав: там тебе вже нема.
      Цокотіли копитами коні.
      Перший сніг святкувала зима.

      1964



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Жінка з глечиком молока
      Жінка з глечиком молока
      зупинилася серед двору:
      коси чорні і станом тонка,
      у очах ніби синє море.

      Стала й слухає, як воно
      щось балакає в глечику глинянім,
      і сп’янили слова, як вино,
      тихим звуком забутого імені.

      І прислухалася до тіла свого,
      молоком ніби білим наповненого:
      розгорялося молоко, як вогонь,
      і палило кордони недозволеного.

      Так стояла, а глечик легкий
      на руках – як дитина маленька.
      Так стояла, а чоловіки
      були схожі на того, хто далеко.

      1963



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Пробудження
      Тебе ранками відра будять,
      що бряжчать біля колодязів.
      Тебе ранками півень будить
      на подвір’ї на одній нозі.

      Тебе ранками будять гарби,
      що риплять, немов журавлі.
      Ти виходиш прозора й гарна,
      виростаєш травинкою з-під землі.

      І співають, мов клавіші білі,
      під ногами сходи в росі.
      Чистим люстерком нерозбитим
      сяєш ти у моїй душі.

      1963



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Після весілля
      Віднесли столи сусідкам,
      випрали скатерті.
      На твоїм обличчі сітка,
      в непомітній сітці ти.

      А твоє обличчя біле,
      як тарілок білий ряд,
      як тарілка, що розбилась,
      випавши із білих рук.

      Б’ються тарілки об землю.
      На черепки – твоє життя.
      Сльози на очах, як зерна,
      з них утома пророста.

      1963



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Ранок


      В глиняному глечику, як бджоли,
      молоко уранішнє гуде,
      пахощами сяє серед столу
      паляниці сонечко руде.

      На тарілці молода цибуля,
      квашені із діжки огірки,
      в гарно розмальованому кухлі
      мед такий пахучий і липкий.

      „Мамо, наготуйте на роботу –
      я коситиму аж у Крутій…”
      І плигає півнем на капоті
      промінь із-за гаю золотий.

      1963.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Зелен день
      Ой брате ти мій, Андрію –
      сопілка засмучених слів –
      ми здійснимо нашу мрію
      у шумі зеленім гаїв:

      під вільхою, чи під вербою,
      в краю, де родився і зріс,
      ми викопаємо з тобою
      криницю прозорих сліз.

      Над нею червону калину
      посадимо навесні,
      хай пісню гойда солов’їну,
      хай квітами плаче пісні.

      Хай прийде туди із відерцем
      дівчина у зелен день:
      і брязне об воду денце,
      і сонце у відро упаде.

      А з сонцем у відро поллється
      волосся і очі її,
      її сопілка смутна відгукнеться
      в зеленому шумі гаїв.

      1963.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Весна
      Гай, здається, пісні солов’їв
      зеленавим вогнем підпалили.
      Величезною щіткою терників
      весна-дівка бугри побілила.

      Мед тягучий озимини
      в прямокутниках тихих поля.
      Журавлині ключі в вишині
      відмикають широку волю.

      „Гай одягсь”, - батько очі поклав
      заволожені
      з возу старого.
      Під колеса широкі лягла,
      ніби скатерть, широка дорога.

      На тюльпанних із сонцем буграх,
      де похнюпились білі клени,
      чути, як в далину дітвора
      шелестить, як листочки зелені.

      1963.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. Лист братові
      Брате мій, хліборобе чорнявий,
      ти далеко-далеко від нив,
      ми не заграємо комбайном червоним,
      святкуючи Празник жнив.

      Пам’ятаєш, як з тобою ми сіяли,
      ніби грали на струнах рядків!
      І як падали коло криниць синіх,
      і ловили губами жайворонків дзвінких.

      Ти скидав на траву картуза
      і сорочку вишивану свою,
      ти дивився у криницю і казав:
      „Чуєш підкови золоті врожаю?”

      І я слухав, припавши до землі.
      Нас кликали сівалки сіяти.
      Курликали в пролісках журавлі
      і казали, що ти не будеш косити.

      1963.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. ***
      Ходить листя по узліссю,
      по стежині лісовій,
      йде галявиною листя,
      загляда в струмок ясний.

      І струмок прадавню казку,
      казку білу, наче день,
      потихеньку-тихо каже,
      листя слухає і йде.

      Скрізь іде, проходить листя,
      хоче ліс увесь пройти…
      Я лежу такий безмовний.
      Листя, ти мені прости.

      1963.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Переджнив'я
      Сизими хвилями жито
      Розходиться з краю в край,
      Сонцем липневим облите
      Б’ється в зелений гай.

      Медом і липою пахне
      В стиглім колоссі зерно.
      Скоро, вже скоро в комбайни
      Бризне рікою воно.

      Жита вродило багато,
      Тільки б зібрати учас,
      І проспіваються хати
      Наскрізь піснями у нас.

      1963.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Після дощу
      Дощ пройшов.
      На телевежі
      Сохнуть неба сині рядна.
      В трави обпадають вишні,
      Як червоні краплі граду.

      По росі бредуть корови
      Під зелено-синім гаєм.
      Кінострічкою дорога
      Пшеницями пробігає.

      Пшениці, як ліс, на ниві.
      Ми таких іще не знали!..
      Йдуть машини вмиті в зливі,
      Давлять шинами дзеркала.

      1963.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Толока
      Тіло Толоці виліпили із глини,
      яку накопали у давньому глинищі за селом,
      а потім привезли вантажівкою
      (ходок десять, мабуть, зробили).
      Замісили глину
      посеред вулиці,
      щоб усі люди бачили
      та й сходилися ліпити Толоку.
      Волосся Толоці заплели із соломи,
      із русявої торішньої соломи.
      На очі Толоці блакиті із річки
      хлопчаки навозили
      бочкою на співучих колесах.
      На засмаглу шию Толоці
      повісили веселе намисто із коней
      з дітлахами на їхніх спинах.
      А коли виліпили Толоку,
      то вона сама
      поставила столи під вишнями,
      застелила скатертями вишиваними
      і наставляла на них
      щедре частування.
      Сама припрохувала усіх людей,
      які виліпили Толоку,
      і водія, який возив глину.
      І сама заспівувала стародавніх пісень.

      1963.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Що читати
      Синку,
      не читай книжок з нашої історії —
      не припадай до криниці нашого
      історичного досвіду:
      ні "Літопису Руського",
      ні "Літопису" Самійла Величка,
      ні "Літопису Самовидця",
      ні "Історії Русів",
      ні "Історії України-Руси" М. Грушевського,
      ні "Історії України" Д. Дорошенка,
      ні "Історії України" Ореста Субтельного —

      жодної історичної книжки не читай,
      а надто добре написаної.
      Ніхто із наших національних героїв
      в усій нашій історії
      у своїх прагненнях здобути волю України
      не дійшов до звершення своїх змагань —
      ні одна наша казка не закінчилася весіллям:
      ніби пішла киця по водицю
      та й упала у криницю,
      але
      котик не біжить рятувати
      та за лапку витягати.
      Упала у візантійську криницю,
      викопану печенігами біля
      Дніпровських порогів,
      киця Святослав;
      упала у переяславську криницю,
      викопану православним єдиновірцем Олексієм,
      киця Хмельницький;
      упала у полтавську криницю,
      викопану зрадником на користь Москви Носом,
      киця Мазепа;
      упала у петербурзьку криницю,
      викопану московським імператором Петром,
      киця Полуботок;
      упала у соловецьку криницю,
      викопану російською імператрицею Катериною,
      киця Калнишевський;
      упала у паризьку криницю,
      викопану чекістським найманцем Шварцбардом,
      киця Петлюра;
      упала у мюнхенську криницю,
      викопану кагебівським скритовбивцею Сташинським,
      киця Бандера.

      Не читай історичні книжки,
      читай натомість казки
      і ти будеш знати,
      як здобути волю України,
      сину мій,
      котику мій!



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5