О сіра холодна рибино смутку,
прошу тебе, залиш
підводні печери моїх спогадів,

тяжко мені з тобою.
Твоя срібна луска відблискує
відчуттям провини і сорому,

ми ж нікуди разом не допливемо,
загинеш ти у мені
і я із тобою всередині.

І тоді ти просиш мене відкрити
кам'яну браму підводних печер,
бо ж тебе не пускають на волю
власні мої страхи.

Вдих — і ти випливаєш,

видих — тиша і спокій.

Пливи, мій смутку, далеко пливи

у забуття затоки.